«Торгсин»: золота ціна життя українських селян

 

Поява, діяльність та зникнення системи Торгзіну („торгівля з іноземцями") є майже невисвітленою в історичній літературі. Всесоюзна контора „Торгзін" виникла влітку 1930 р. при Наркоматі зовнішньої торгівлі з метою спецобслуговування іноземних туристів. А з осені 1931 року Торгзін відкрив двері й для радянських людей.

   Розквіт діяльності Торгзіну співпадає з голодомором 1932 - 1933 pp. на Україні. Тому у спогадах очевидців цієї трагедії ми зустрічаємо фрагменти, що висвітлюють діяльність цієї таємничої організації та її магазинів. Крамниці „Торгзіну"були як стаціонарні. В них „було все, що твоя душа забажає", „на вітрині... стояли мішки з борошном, різні крупи, зерно, консерви", а продавали „продукти, які хочете, хіба що пташиного молока там не було". У голодного селянина голова йшла обертом від такого розмаїття товарів. Все за золото й срібло. Пливуть рештки золотих речей, знімаються обручки, персні, шати з образів, монограмки з течок, все-все.
   

Об’єднання «Торгсин» створювалося не для зголоднілих радянських громадян, а для індустріалізації. Воно мало лише допомогти селянам пережитиголод, а останні повинні були збагатити державу. В спогадах очевидців Голодомору знахо-димо наступне: «Голод був зроблений, щоб «викачати» у людей золото. Бідні його не мали і помирали першими», «Сталін захотів викачати золото з України, от і зробив голодовку. Викачав хліб, а потом одкрив магазини», де продукція продавалася за золото. Сприятливі обставини давали можливість

реалізовувати товари всередині країни за цінами, що здебільшого значно перевищували світові. Збільшення вартості товарів не лише не стримувалося, а навпаки постійно заохочувалося. Коли ж попит на товар суттєво зменшувався, керівництво організації намагалося принаймні утримувати якнайвищі ціни на нього. Так, узимку 1933 р. Правління «Торгсин» два рази підвищувало ціни на товари, що користувалися найбільшим попитом (борошно, хліб, крупи).

     Костенко з с Гнідинці Варвинського району пригадує: „У кого не було цінних речей, розривали могили похованих і шукали золоті речі. Розриті були всі могили на церковному цвинтарі, де ховали священнослужителів. На сільському кладовищі зруйнували склеп поміщика Тарновського... Навколо села було багато козацьких курганів, частину яких теж розорили, шукаючи скарбів".

   Віднести дорогоцінності до Торгзіну - це був останній крок, на який йшла родина. Саме цей крок мав врятувати життя людей. „ ...їдь, Колю, до Прилук, можливо, що виміняєш за... золото, там, кажуть, є такий магазин, що за здане золото дають пшоно або муку. Знайдеш цей магазин, здаси мої дівочі речі, принесеш чого-небудь, то, можливо, якось дотягнемо до жнив" - наставляла мати Неліна Миколу (с. Хортиця Варвинського району), відправляючи хлопця до Прилук.

Підсумки діяльності цієї таємничої організації красномовно та лаконічно були відображені в усній народній творчості:

                                Чи ви чули про “Торгсини” І що значить той зворот? 
                                “Товарищі! Революція гине -Сталін істребля народ”.

                          Горох Микола – аспірант кафедри історії України Ніжинського державного університету

                                     імені Миколи Гоголя, науковий співробітник Чернігівського історичного музею

                                                            ім. В.В. Тарновського (м. Чернігів).