Маєток Тарновських в селі Антонівка, 1880 р.

Наприкінці 18 ст. російська цариця Катерина ІІ подарувала поудайські землі козацькому роду Тарновських, нащадки яких, успадкувавши Антонівку ( На початок 20 ст. Антонівка була великим волосним селом Лохвицького, а потім Пирятинського повіту Полтавської губернії. До волості входили села: Журавка, Кулишівка, Усівка, Макіївка, Богдани.)  , володіли нею аж до 1917року. Першим володарем антонівських земель був Василь Тарновський, якому дуже сподобалась мальовнича горбиста місцевість і він вирішив оселитись тут, збудувавши маєток біля місця впадіння р. Суботи в Удай. Будинок був спочатку дерев’яним, але за сина — Василя Васильовича старшого було збудовано прекрасний двохповерховий дім на 72 кімнати.

Саме тут, в цьому будинку, 20 березня 1938 року народився відомий на всю Україну меценат, колекціонер, майбутній власник Качанівки — Василь Васильович Тарновський — молодший. В. В. Тарновський — старший, хоча був заможним, володів 12 тисячами десятин, розташованих у 12 економіях, серед яких були Антонівка, Лемешівка, Качанівка, Парафіївка, Згурівка, Тарновщина, Антонівку любив найдужче, весь час тут проживав. Тарновський був великим патріотом рідної землі, цікавився історією, почав збирати колекцію предметів старовинного українського побуту та пам’яток козацької доби. Батькове захоплення старовиною передалось синові — Василю Васильовичу молодшому. Коли Качанівка перейшла у володіння Василя Васильовича — молодшого, він перевіз з Антонівки батькову колекцію і все життя її примножував.  За його наказом, в пошуках цінних речей, було перекопано більшість курганів Антонівської волості.

  Антонівка перейшла до іншого сина.– Володимира Васильовича. Саме на цей період припадає найбільший розквіт і села і маєтку. В Антонівці родині належало 700 десятин орної землі. Двоповерховий будинок Тарновського стояв на Примовці. Поряд був викопаний ставок, на якому цілий рік плавали чорні і білі лебеді. Помістя було оточене прекрасним фруктовим садом, від економії до Удаю тягнувся парк, в основному сосновий.. Натхненний прикладом брата, що перетворив Качанівку у квітучий маєток, Володимир Васильович виписує з Франції для догляду за садом і парком садівника Ранже. Ранже одружився на місцевій козачці, яка, за переказами, була надзвичайно вродливою, і залишився жити в Антонівці. Його нащадки під прізвищем Ранжій і понині живуть в селі. Тарновський був передовим поміщиком, в маєтку була збудована електростанція, млин, крупорушка. Крім сільського господарства, значну частину прибутків давав винний завод, збудований над Удаєм. Руїни цієї добротної цегляної двоповерхової будівлі височіли ще перед війною. Завод працював на сировині з фруктів, вирощених у панському саду, і забезпечував роботою значну частину безземельних селян. Від центру села до маєтку та до «винниці» (так в селі прозвали завод) йшла рівна дорога, обсаджена бузком. Дорогу весь час рівняли. На заводі працювали в дві зміни: з 12 годин дня до 12 годин ночі і з 12 ночі до 12 дня. Заробітну плату платили залежно від кваліфікації робітника: від 50 коп. до 1 крб. в день. Робочий день регламентувався управляючим. Поміщицьку землю селяни обробляли з половини своєю робочою худобою(коні, воли) та примітивними знаряддями праці: коси, вила, граблі, більшість плугів були дерев’яними, хоча у заможних селян уже були косарки, молотарки.

Крім панщини, селяни повинні були платити оброк і поземельний податок. За спогадами наймита Тарновського Близнюка Никифора Олексійовича, 1889 року народження, що працював спочатку пастухом, а потім робочим: «Робочий день був від сходу сонця до пізньої ночі, а в літній період ми з товаришами працювали цілодобово. Спочатку Тарновський платив мені 13 крб. нарік, а коли виріс і став робочим, то платив 25 крб. на рік. Вихідних днів не було. Багато людей наймались на сезонні роботи, сезон тривав від Паски до Покрови. Сезонним працівникам платили — 20-25 крб. за сезон. Жив я і мої товариші спочатку в будці біля сараю, конюшні, потім була збудована поганенька хата, але постелі не було, спали на соломі. Сезонні працівники весь час проводили в полі, спали на возах в соломі. Харчування теж було погане, їдальні або якоїсь кухні не було, хліб випікали і страву варили наймити. хліб був дуже поганий, супи теж. Часто, одержавши продукти, ми викидали їх, а викидали так, щоб бачив прикажчик або управляючий. Тоді вони нас били.» Хоча в загальному, спогади про Тарновських в селі позитивні. Кажуть, що старий Тарновський (Володимир Васильович) жив в своєму маєтку весь час. До селян ставився добре, платив непогано. На великі релігійні свята робив своїм робітникам подарунки. на день народження пана вчителі місцевої школи приводили до нього своїх учнів вітати з святом. Діти співали пісень, танцювали. В подяку на кожного чекав подарунок.

Якщо старший брат захоплювався колекціонуванням, то молодший — Володимир Васильович — політикою і переймався державними справами. Тарновський входив у державну комісію по проведенню селянської реформи. Разом з передовими людьми того часу (Галаганом) він виступав за звільнення селян з землею, за що завоював велику прихильність простого люду і неприязнь сусідів — поміщиків. В результаті реформи безземельні селяни Антонівки отримали по 2-3 десятини землі. Старожили села свідчили, що саме в цей час старий Тарновський почав продавати свої землі і маєтки, грати в карти і пити, в результаті помер в Прилуках під парканом (Але ці відомості — витвір уяви селян). Столипінська аграрна реформа радикально змінила обличчя села. Незважаючи н те, що багато безземельних сімей виїхали на Далекий Схід в пошуках кращої долі, кількість господарств зросло до 911, всієї землі-5940 десятин. Відбулося значне розшарування селянства. Крім Тарновського, великими землевласниками стали: Дрожнович і два брати Климовичі, які мали по 300 десятин землі. З’явилась можливість селянам виділятися з общини, переселятися на хутори та «відруби». Цією можливістю скористалися до 30 сімей. Серед них — Сіромолот Семен Пилипович (117 десятин землі), Климов Кирило Кирилович (100 дес), Омельяненко. Павло Петрович (58 дес.), Москаленко Пилип Терентійович (45 дес.), Сіромолот Іван Тимофійович (36 дес.). Сіромолот Семен Пилипович (36 дес.) священик Болгарський Іван Федорович (30 дес.), Болгарський Юлій Семенович (!4 дес.), Сокальський Олександр Всеволодович (17 дес.), Трікар Марія Іванівна та її син Микола Антонович (за національністю-німці) мали 24 десятини, Якименко Олексій Григорович (29дес.). Всього ж господарств, що мали більше 20 десятин землі було 73, землі мали1776 дес. Заможні селяни здавали біднішим односельцям землю в оренду (78 коп золотом з дес.), або ж з половини.

    1917 рік став переломним для роду Тарновських та їх родового маєтку. Більшовицький лозунг — «бий експлуататорів та грабуй награбоване» якнайповніше втілився в Антонівці. В обстановці хаосу та безвладдя, що запанували в країні, власники змушені були залишити напризволяще і маєток і винний завод, сподіваючись на здоровий глузд сельчан. Але їх надії були марними — антонівчани відразу ж накинулись на безгоспне добро, ламаючи і руйнуючи все на своєму шляху. Після повного розорення маєток і ґуральня були спалені. На сьогоднішній день не залишилось навіть фундаментів тих, колись величних, будівель, бо підприємливі селяни ще півстоліття потому розбирали цеглу на будівництво фундаментів власних осель.