Общее·количество·просмотров·страницы

суббота, 7 сентября 2013 г.

СЕЛО ІВАНКІВЦІ

 
Кілька статистичних даних про село  Іванківці Срібрянського р-ну  другої пол. ХІХ ст. Так, у 1886 р. тут нараховувалось 298 дворів козаків, 74 двори селян-власників, які входили до двох сільських громад (Галаганівська, Милорадовичівська), 4 двори міщан та ін., 293 хати, 2557 жителів; діяли Благовіщенська церква, перше земське початкове однокласне училище (у віданні земства з 1872 р.), лікарня, 3 шинки, крамниця, базар по вівторках (з 1865 р.), 33 вітряки, 4 олійниці.
  Село Іванківці у ХІХ – першій чв. ХХ ст. було волосним центром. У 1815 р. у волосних центрах Прилуцького повіту Полтавської губернії вперше було відкрито сільські училища. У цьому ж році навчальний заклад виник і в Іванківцях (учитель Гнат Коломойцев). У зв’язку з необхідністю підготовки освічених кадрів для волосних і сільських правлінь у 1838 р. тут було засновано першу початкову земську школу, яка готувала писарів для волосних і сільських правлінь. Попечителем її був Кіндрат Данилович Науменко. Приміщення цієї школи було побудоване в центрі села на громадські кошти.
   Центром релігійного і культурного життя в дореволюційний час була церква.
Першу церкву в Іванківцях було зведено ще до 1666 р. Благовіщенську церкву побу-
дували у 1863 р.  Церкву було зроблено із дерева, з дерев’яною дзвіницею. При ній були церковна сторожка і бібліотека. Землі під двома погостами було 996 кв. саж., під цвинтарем – 3 десятини 2305 кв. саж., ружної землі – 33 десятини.
Священнослужителем Благовіщенської церкви був Стефан Трохимович Іваницький – у сані священнослужителя з 1860 р. За роботу в 1899 р. отримав орден Святої Анни. Псаломники: Симеон Тимофійович Карасевич почав працювати з 1887 р., а Данило Павлович Степанович – з 1895 р. У 1901 р. прихожан при церкві було 1217 душ чоловічої статі і 1194 душі жіночої статі. До приходу належали Сергушківський та Пресічевий хутори.
  Медичну допомогу іванківчани отримували як у народних цілителів, так і у місцевій лікарні. В пореформену добу Прилуцький повіт було поділено на 2 медичні дільниці, центри яких були у с. Іванківцях та с. Рудівці. В кожній було влаштовано приймальню на 10 лікарняних ліжок. До Іванківської дільниці були прикріплені Бережівська, Березівська, Блотницька, Іванківська, Іваницька, Ольшанська, Переволочанська, Сокиринська, Срібнянська волості. Решта волостей відійшла до Рудівської дільниці.
  У 1867 р. в Іванківцях, у приміщенні, переданому від Міністерства державних маєтностей, було відкрито земську лікарню. За рік перед цим, у 1866 р., дійсний статський радник Григорій Павлович Галаган подарував для неї із лікарні, що була у його маєтку, меблі та аптечне приладдя. Керівником лікарні був лікар Фурс. У ній працювали 2 фельдшери: 1 лікував удома, робив віспощеплення, а інший був постійно у роз’їздах. У 1868 р. при лікарні 16 хлопчиків навчались фельдшерського мистецтва, а 10 вже закінчили навчання. Сільські товариства на розвиток медицини асигнували щорічно 30 руб. і по 2 пуди муки в місяць.
У селі було добре налагоджено торгівлю. У 1866 р. рішенням Прилуцької земської управи в Іванківцях було дозволено відкрити базар. Базарним днем став вівторок. Бакалійними товарами село постачали також приватні торговці у власних та орендованих крамницях. Так, у 1914 р. у селі було п’ять крамниць, приміщення для однієї з яких орендувала громада козаків с. Іванківець за 53 руб. у рік. Ще одна належала міщанину Зеліку Герш Берев Грибнікову, який був власником магазину. Власником приміщення і продавцем третьої крамниці був козак Феодосій Іудин Селюк. Козак Микола Касянович Кисіль передав в оренду приміщення під третю крамницю Авраму Давидову за 30 руб. у рік. Також козак Кузьма Андрійович Федоренко передав у оренду приміщення під крамницю за 40 руб. у рік Петру Івановичу Янку. Як видно, 80 % торгівлі в Іванківцях належало козакам.
  На початку ХХ ст. у селі працював ряд невеликих промислових підприємств.
Цеглою іванківчан забезпечував цегельний завод, власником якого був сільський священик Стефан Трохимович Іваницький. Завод був розміщений в урочищі на його приватних землях за селом, яке і до цього часу називається Попове.  Цегельний завод діяв ще і в 40-50-х рр. ХХ ст., а згодом був закритий і зруйнований. Проте цілу цеглу із клеймом СІ (Стефан Іваницький), вироблену на цьому заводі, іванківчани знаходять і зараз.
Перед Першою світовою війною у селі діяло 3 кузні, в яких виготовляли необхідні знаряддя праці для селян. Дві з них мали по 3 горна і одна – 2 горна. Всі кузні були збудовані з дерева. Одна належала громаді козаків і селян с. Іванківці, дві інші були приватні. Їх власниками були міщани А.Я. Охріменко та М.О. Хорт Кузні Афанасія Яковича Охріменка та громадська кузня мали по 3 горна. 
  На початку ХХ ст. з півночі від Іванківець (на Босій горі) та з заходу (на березі р. Удай) працювали 33 млини. Коли і ким вони збудовані – невідомо. Хоча окремої професії, такої як будівничий вітряків, тоді не було. Деталі міг виготовити рядовий тесля і самостійно зібрати вітряк. Єдина металева деталь, за якою зверталися до коваля, – залізне веретено біля жорен. Усе інше робили за допомогою сокири, пилки і долота. Всі вітряки мали гальмівні пристрої, завдяки яким регулювалася швидкість обертання крил. Якщо вітер був сильний – мірошник гальмував, а коли слабенький – вітер «відпускали». Вітряки трудилися тільки тоді, коли збиралися молоти.
   Основним заняттям іванківчан було хліборобство. В 1913 р. населення села мало всього 2707 га землі різних угідь, у тому числі орної землі – 1678 га. 22 заможні господарі володіли та обробляли 578 га землі, а рештою 2129 га – середняки і бідняки – 380 господарств, з яких середняків – 180, бідняків – 200. На основі статистичних даних, можна стверджувати, що у 1916 р. найбільшими землевласниками с. Іванківець були священик Стефан Трофимович Іваницький, який володів 53 дес. 1487 саж. землі, а спадкоємці дворянина Івана Олександровича Нестеренка мали 51 дес. 1340 саж. Козаки та селяни Гордій Кузьмич Худик, спадкоємці Трохима Митрофановича Редьки, Митрофан Єрмолайович Редька, Петро Якович Полтко, Федір Осипович Петрушевський та Прохор Петрович Нестеренко мали від 25 до
45 дес. землі. Як видно, 75% найбільших землевласників села були вихідцями із козаків та селян. Це переконливо свідчить про те, що поміщицьке землеволодіння у селі не було поширеним.
Одним із занять селян було вирощення тютюну. Тютюн експортували до Санкт-Петербурга та інших міст Російської імперії. Тому в селі стояло п’ять складів, де іванківчани сушили тютюн та тримали готову продукцію, чекаючи продажу. Коли збудовані приміщення – невідомо, проте прізвища їх власників збереглися. Склади належали таким козакам: Лаврентію Нестеровичу Нестеренку, Петру Яковичу Полтку, Саві Івановичу Клименку, Павлу Даниловичу Федоренку  та Федоту Андріяновичу Головці. Тютюновий склад останнього власника мав довжину 3,0 саж., ширину – 5,3 саж., а висоту 1,0 саж.
Більшість незаможних селян обробляли землю у заможних господарів то з половини, то за поденну оплату, то наймитували сезонно. Чимало бідноти працювало в околишніх економіях поміщиків, які мали значні володіння у Прилуцькому повіті.
Найбільшими землевласниками дворянського походження Прилуцького повіту були:
Василь Петрович Кочубей, Олена Павлівна Олів (Харитоненко), Павло Петрович Скоропадський, родини Ламсдорф-Галаганів та Милорадовичів, Ольга Олександрів-
на Мусіна-Пушкіна, Родріг Федорович Бистром, Микола Миколайович Маркевич,
Олена Олександрівна Рахманова, Ольга Платонівна Макарова, Володимир Петрович
Дараган, Анна Олексіївна Граббе, Олександр Васильович Александрович 28. Кожен
мав від 97 до 9000 десятин орних земель.
На поч. ХХ ст. хати в селі розміщувались дуже густо, присадибної землі в іванківчан було мало. Всі земельні ділянки були розташовані за селом, часто в різних місцях. Для оранки полів, перевезення сіна, врожаю та в інших сільськогосподарських роботах використовували тварин. Тягловою силою на селі ХІХ – поч. ХХ ст. були воли, бики і коні. Більшість іванківчан у своїх господарствах використовувала коней. У 1916 р. їх налічувалось 560 голів.
Годувальницями сімей іванківчан з давніх часів були корови.  У 1916 р. жителі села утримували 914 голів ВРХ. Значна кількість луків за селом дозволяла іванківчанам займатись і вівчарством. Згідно з даними за 1916 р., овець тримали 54 господарі села,
що становить 15,3% від загальної кількості власників. Найбільше, аж 35 голів, мав
Афанасій Гаврилович Минка. Решта власників мали до 20 голів. Однією з поширених галузей тваринництва в Іванківцях було свинарство. Цих тварин тримали 280 господарів села,
Наведені дані засвідчують, що апогеєм розвитку
села Іванківець був дорадянський період, особливо ХІХ – поч. ХХ ст. У радянські часи все було знищено: церкву, школи, цегельний завод, млини, кузні, тютюнові склади та ін. Нині збереглося лише приміщення волості, в якій розміщується Іванківська ЗОШ І-ІІ ст. Проте
і над нею завис дамоклів меч реорганізації. Школа, якій через 4 роки виповниться 200 років, може просто до цього ювілею не дожити. На думку приходять слова Ліни Костенко: «Випалюється навіть слід малої Батьківщини. Спершу випалювала радянська влада. Потім війна. Потім радіація. Тепер випалює забуття...».
Тож і виходить, що навіть про недавнє минуле свого села ми дізнаємося лише із архівних документів.
                           Лідія Нестеренко      СЕЛО ІВАНКІВЦІ  У ХІХ – НА ПОЧ. ХХ ст. (уривки)


Комментариев нет:

Отправить комментарий