Друг і порадник

  "Я вцілому такий самий аскет праці, як були середньовічні монахи, тільки вони присвячували себе молитвам, а я – праці…"

                                 Ф. В. Чижов

Хочеться розповісти про цікаву особистість, Федора Васильовича Чижова: математика, письменника, причетного до руху слов’янофілів, автора праць з історії, літератури та мистецтва, громадського діяча і промисловця, який народився 27 лютого /11 березня/ 1911 року в красивому поволжському місті Костромі.

            Це друг, порадник і наставник Григорія Павловича Галагана. Григорій Павлович здобув домашню освіту, а наставником і вихователем був Федір Чижов, магістр математики Санкт-Петербурзького університету, який до того ж цікавився художньою літературою, переклав російською "Історію європейських літератур ХV - ХVІ століть", пізніше будував залізниці, на цьому заробив капітал і заповів свої статки технічному училищу у Костромі, звідки він родом. Отож саме Чижов постійно і сильно торкав струни людяності в душі свого підопічного, юного спадкоємця кількох поколінь кріпосників...

            Талановитий учень академіка М. В. Остроградського Чижов в 25 років став магістром філософії в розділі фізико-математичних наук і був призначеним на кафедру в Петербургському університеті. Але бажання зайнятись серйозним вивченням історії мистецтв заставило його поїхати за кордон. Саме під час подорожі він проявляє інтерес до питань політичного становища слов'янських народів і їх роль в національно-визвольному русі. «Я всією душею пройнявся слов'янським питанням: в слов’янстві вбачав зорю майбутнього періоду історії, на нього покладав переродження людства», - напише він пізніше. Ідея об'єднання всіх  слов'янських народів в єдину державу стала його віруванням.  Участь Чижова в національно-визвольному русі слов'янофілів викликало цілу серію доносів агентів австрійського уряду. В Петербурзі ці повідомлення розглядалися в світлі діяльності викритого напередодні таємного «Слов'янського товариства святих Кирила і Мефодія». Чижова заарештували і після двохтижневих допитів в ІІІ Відділенні  було вислано в Україну під таємний нагляд. Але й тут Федір Васильович не склав руки. В пошуках справи, якою б він міг захопитись, не маючи на це коштів, Чижов звертає увагу на значні посадки шовковиць в Київській губернії. Ще в 1843-1844 роках, перебуваючи в Італії, він їздив в райони розвитку тутового шовкопряду. Вже тоді в нього зародились думки про розвиток цієї галузі в центральних районах Росії і України, як допоміжному доходу для селян до їх сільськогосподарських занять. В травні 1850 року Чижов бере в оренду 60 десятин посадок шовковиць в Київській губернії, де і започатковує нову галузь шовківництва. З метою швидкого поширення шовківництва в навколишніх селах  організовує практичну щколу. Небагаті сусіди-поміщики теж почали цим перейматись, звертаючись за допомогою і порадами до Ф. Чижова. 

            «Олександрівська весна» відкрила новий період в діяльності Федора Васильовича. Він направляє свою діяльність на торговельно-промисловий розвиток Росії. Саме наприкінці 50-х – початку 60-х років ХІХ ст. розквітнув талант Чижова. Промислове, залізничне будівництво в Росії напередодні відміни кріпосного права, потребувало особливо великих капіталовкладень. Для цього ідеально підходила акціонерна форма організації підприємств. Не вистачає знань і інформації. Чижів стає редактором спеціального щомісячного видання «Вісник промисловості», яке сприяє розвитку вітчизняної промисловості, банківської справи без участі іноземного капіталу. Потім бере опіку над будівництвом залізниць, витісняючи французьких інженерів. Разом з братами Шиповими стає ініціатором першої приватної російської залізниці за вітчизняні кошти. В 1860 році за активної діяльності Чижова було відкрито Московський купецький банк, який успішно діяв до початку ХХ ст. влітку 1869 року «на допомогу слабо кредитному і торговельному люду» під керівництвом Чижова було створено кредитні організації. Ця ідея була втілена в життя і Г. П. Галаганом, при відкритті в 1971 році Сокиринського ощадно-позичкового товариства, автором статуту був Ф. Чижов. Пізніше організовує акціонерне товариство Донецької кам’яновугільної залізниці, веде переговори про створення товариства Києво-Брестської залізниці, планував будівництво залізниці в Сибір, ним створено Ташкентське шовкомотальне товариство. В Москві створив комерційні товариства з організації водогону і гасового освітлення вулиць, великі кошти направляв на розвиток лікарської справи. На початок ХХ ст. 5 навчальних закладів продовжували утримуватись на кошти Чижова. Тільки він утримував по декілька стипендіатів, оплачував поїздки молодих спеціалістів за кордон з метою вивчення інженерної справи. Ініціює створення залізничних училищ. Під впливом Чижова в Києві відкрито «Колегію Павла Галагана», яка була одним із передових навчальних закладів того часу.

Видавець і опікун спадщини Гоголя. Під його редакцією вийшло три видання творів великого письменника. Крім цього, Чижов став опікуном рідних письменника, регулярно надсилав їм гроші, виручені за реалізацію книг Миколи Гоголя. З його допомогою племінник письменника Микола вчився за казенний рахунок у Полтавському кадетському корпусі, а племінниці Ганна і Варвара — в Полтавському інституті благородних дівиць.

Багато із задуманого не встиг Федір Васильович. 14 листопада 1877 року перестало битись серце цієї талановитої людини. В останні дні його життя завжди поряд був відданий друг – Григорій Павлович Галаган. Останні  слова Федора Васильовича були про те, як після хвороби вони разом поїдуть в «Малоросію відпочити в милих йому Сокиринцях». Але не судилося. Цей трагічний ранок залишив на полотні «Смерть Чижова» Ілля Рєпін.

Федір Васильович залишив величезну спадщину. Як стверджує дослідник життя і діяльності Чижова Інна Симонова, що якби не революція то, можливо, сьогодні Чижовські премії, забезпечені недоторканним капіталом, які обросли немалими щорічними відсотками могли б нарівні конкурувати із знаменитими преміями А. Нобеля.

                                                     с.Сокиринці 

                               завідуюча історико-етнографічним музеєм  ім. О Вересая.

                                                                                  В. Савченко