Тих днів і біль і слава

 

У вересні минає 70 років з часу визволення Срібнянщини від німецько-фашистських загарбників. В ці дні ми вшановуємо пам'ять всіх тих, хто зазнав знущань, поневірянь, хто не повернувся до рідної батьківської хати, віддаємо почесті тим, хто вижив і приніс мир в  наші оселі.     

   Сокиринці були окуповані з 16 вересня 1941 року до 18 вересня 1943 року. За час окупації значних збитків зазнало господарство: спалено сільський клуб, зруйновано МТС, приміщення сільської ради та аптеки, були спроби знищити галаганівський палац.

         Збитки оцінені на загальну суму 20016473 крб. Непоправні людські втрати. Тільки з фронтів Великої Вітчизняної війни не повернулось 456 односельців. Німці, при допомозі поліцаїв та їх коменданта Гофмана, ловили молодь і відправляли на примусові роботи до Німеччини. На каторжні роботи відправлено 97 чоловік: з них 72 жінки і 25 чоловіків. Поліція гнала людей на роботу в общину, але селяни не хотіли йти працювати. Так за непокору окупантам запроданці нещадно побили Отрошу П. С. та Шульженко П. М. Страшною подією, яка забрала життя 131 односельчанина, стала розправа над мирними жителями району в Срібному. 18 односельців розстріляно за активну боротьбу проти окупантів. Велику допомогу партизанам надавали жителі села: Ушкало Максим Миколайович, Ушкало Оришка Оксентіївна, Назарко Євдокія Микитівна, Ященко Ольга Романівна, а також усі жителі Біленкового хутора. Вони пекли хліб, збирали інформацію про окупантів, давали притулок партизанським сім′ям. Місцем партизанської слави, неподалік села, є урочище «Соколовське», де відбувся один із запекліших боїв, який тривав майже добу. У бою було знищено до 100 гітлерівців, але і партизани зазнали втрат. Полягли заступник командира Г. Громницький, начальник розвідки А. Яровий, кулеметник С. Шаповал, було поранено кілька народних месників. Хоробрістю відзначилась санітарка Марія Шульженко, яка витягувала ранених з поля бою.

             Коли в′їзжаєш до Сокиринець з траси Київ-Суми через урочище «Ведмедики», погляд зупиняється на одинокій могилі край шляху. Тут з 1943 року похований житель міста Суми Чорниш Юхим Іванович. По етапу гнали його поліцаї в Ромни, але Юхим Іванович не хотів здаватися ворогу і в урочищі «Свячена» вирішив втекти. Ворожа куля зупинила сміливця навіки. Сокиринчанки Сенчук Федося Самійловна, Назарко Євдокія Микитівна і Сакало Марія Андріянівна, на очах яких відбулася ця розправа, вночі поховали його на узбіччі дороги. Після визволення від окупантів на могилі було поставлено хреста.  Сьогодні могила доглядається селянами.  

            Але мало хто з сучасників пам’ятає про події 1941 року в урочищі «Романиха». В ході провалу Київської оборонної операції 1941 року між військами Південно-Західного і Брянського фронтів утворився розрив і територія Срібнянщини, майже без бою була окупована ворогом. Але старожили зберегли в пам′яті трагедію, яка розігралась в урочищі Романиха, поблизу села. Обоз червоноармійців, відступаючи, збився зі шляху і зупинився в урочищі «Липове» (х. Біленків). Їх шлях до роменської траси проліг через урочище «Романиха». Саме тут обоз був розбомблений німецькою авіацією.  Невеликій кількості червоноармійців вдалося втекти. Через кілька днів сокиринчани поховали тіла воїнів. Прикро, що до цього часу тут не встановлено пам’ятного знака. А скільки ще таких могил зрівнялося з землею. Можливо і сьогодні рідні чекають звістки про тих, хто лежить в таких безіменних похованнях. Хочеться вірити, щоб це були останні могили солдат, щоб страшне слово «війна» більше ніколи не торкалося наших вуст.

с. Сокиринці. В. Савченко.