«Ой, ні брата, ні сестри…»

 Кожна родина має свою історію. Хочу і я розповісти про нелегку долю одного з земляків-дащенківців.

Народився Олексій у буремному сімнадцятому році. Батьки були заможними, мали землю і підторговували худібкою. Сім’я була велика, наш герой у ній – шостий серед дітей.

Голод тридцять третього і діти

 

Зайдіть сьогодні у наші дитсадки. Побачите тут світлі кімнати, іграшки, веселі дитячі усмішки, дбайливих вихователів. І нехай труднощів нині хоч відбавляй, все ж увага до дитинства залишається для нас на першому плані. Адже малюки – це не тільки наше майбутнє, а й наша сьогоднішня радість. Слухаєш веселий гамір дітвори і думаєш, як тільки життя цікаво влаштовано: підростає крихітка на радість батькам, пізнає світ, вступає в нього з чистим серцем і душею.

         Слухаю веселий дитячий гомін, а перед очима інші картини. Холодне літо 1933-го у Дащенках. Голодомор безжалісно косив людей, смерть витала над людськими оселями, вистежуючи і старих, і малих. Шниряли по дворах комнезамівці. Перевертали комори, печі, виривали з голодних рук останній кусень.

Брусова криниця (легенда)

Колись давно в мальовниче село Дащенки, що на Чернігівщині приїхав із кубанських степів молодий статечний парубок на ймення Іван Брус. Чорне кучеряве волосся на голові, чорні рівні брови дуже виразно блищали на запаленому на сонці обличчі. Червона сорочка наче підкреслювала його вроду, а такого ж кольору пояс обвивавсь, ніби гадюка, кругом тонкого стану. Не одна дівка в селі сохла по ньому, не одна молодиця крадькома кидала погляди на парубка. Одного разу пішов Іван удосвіта косить сіно в сусіднє село. Пройшов кілька ручок, стомився та й сів перепочити під розлогою вербою, що росла неподалік від криниці. Перед ним розкинулася зелена долина, мліла проти сонця чиста джерельна вода, а по стежці, що вела до криниці, йшла кругловида молодиця. Жінка набрала у відра води, повагом підхопила їх коромислом на плече і... зиркнула на Івана, і він іще раз побачив її кругле лице, тонкі чорні брови, зажурені карі очі. Парубок хутко підвівся, підійшов до молодиці, та вона враз опустила очі й мовчки пішла стежкою.

Гончаренко Пётр Филиппович

Дащенки 2007 г. фото В. Давиденко

 

Мой дед (отец мамы). Родился в с. Дащенки Полтавской (сейчас Варвинский р-н Черниговской обл.) области. До начала войны закончил ветеринарные курсы, работал ветеринарным фельдшером. К началу войны ему исполнилось 17 лет, но, прибавив себе год, он воевал практически с 1-го дня войны, участвовал в оборонительных боях в районе Орла, где попал в окружение и был тяжело ранен. Чудом выбрался из окружения, долго лечился в военном госпитале, после выздоровления направлен на Дальний Восток в пограничные войска.

МАКЕЕВКА (укр. Макіївка)

- село Варвинского района, центр сельсовета. Располож. на лев. берегу р Удая, в 18 км от райцентра и в 8 км от железнод. ст. Линовица. 121 двор, 277 же. (1996). Впервые упоминается 1666. Входила в Журавской сотни Прилуцкого полка, в Пирятинского эт. (1782-1923), в Варвинского района Прилуцкого округа (1923-30). 1666 - 16 хоз. крестьян, из них 6 хоз. «Пахали на 4-х волах» и 10 хоз. - «На2-х волах»; казаки не показаны. Свободное военное село, «до ратуши Журавской прислушаюче». 1712 гетман И. Скоропадский предоставил Демьяну Якубовичу вслед за назначением Журавским сотником (32 дворы крестьян). 1737 в М. осталось лишь 11 хоз. крестьян (остальные переселилась в другие села), которыми владел сын сотника Б.Т. Яков Якубович, кроме того, в селе было 16 хоз. казаков (7 выборных и 9 пидпомичникив).