Привиди Сокиринського парку

Ще одна старовинна садиба Чернігівщини – Сокиринці – теж має чимало своїх легенд. Колись маєтком володів відомий в Україні рід Галаганів. До речі, існує легенда, що колись рід полковника Гната Галагана був проклятий його ж товаришами_козаками до сьомого коліна за те, що той підтримав не Мазепу, а Петра Першого і сам долучився до звірячих вбивств запорозьких козаків. За зраду товаришів цар пожалував Гнату великі маєтності, але славетний рід і справді перервався на сьомому нащадку.
     Син власника Сокиринців, Григорія Галагана, Павлусь, помер у шістнадцятирічному віці.

На цьому чоловіча лінія роду перервалася і маєток перейшов до нащадків по жіночій лінії.

   Нині Сокиринці переживають далеко не найкращі часи, старовинна садиба занедбана. Тож як в такому місці можна обійтися без привидів?

  Легенди почали складатися ще тоді, коли садибою володіли нащадки Галаганів. Розповідали, що вночі біля однієї з паркових лавочок час від часу з’являлася одягнена в біле постать. Втім, цим оповідкам вірили не всі. Один із власників садиби граф Поль Ламсдорф-Галаган у своїх мемуарах розповідав досить кумедний випадок. Гувернер-француз, мсьє Таньйон, який мешкав у маєтку, був великим скептиком та матеріалістом. Тож вирішив провести ніч на горезвісній «лавочці з привидом», аби розвіяти всі наївні забобони. Вночі біля лавочки з’явилася фігура в білому і ввічливо привіталася з французом. Той уже збирався зчинити лемент, але вчасно зрозумів, що нічний гість виявився зовсім не привидом, а звичайним селянином, який напідпитку повертався додому через парк. Мсьє задоволено розповідав про результати свого експерименту, проте легенда про привида все одно продовжувала жити. Щоправда, нині побачити привидів у старовинних панських маєтках не так уже й просто. Чи то лякаються вони й тікають подалі від галасливих туристів. А може емігрували слідом за колишніми господарями маєтків, обравши для життя затишний замок в якомусь із англійських графств

Олена Терещенко

Прогулянки з привидами: містичні легенди Чернігівщини. – Чернігів:

Десна Поліграф, 2012. – 56 с.