Общее·количество·просмотров·страницы

понедельник, 25 ноября 2013 г.

Чорний дзвін нашої історії і долі.

Дерев'яний хрест у терновому вінку на підвищенні з кам'яною
плитою. Біля хреста фігура жінки з дитям на руках.
  Немає тих, хто сотворив той гріх,
І жертвам не подивляться у вічі,
Але давайте всі запалим свічі –
Засвідчимо, що пам′ятаєм їх.

            Останньої суботи листопада по всій Україні проходить вшанування тих, хто безвинно загинув голодною смертю на нашій найродючішій землі. Скорботний дзвін по замучених голодом душах нечутно торкається кожного, виринає із пам′яті тих, хто ще живий. Жорстокі репресії чинилися на підставі антигуманних, антидемократичних законів, а також унаслідок прямого беззаконня і свавілля, санкціонованих політичним режимом радянської держави.
     Під час проведення репресивної політики влада, керуючись теорією «класової боротьби», широко застосовувала такі жорстокі заходи як позбавлення життя, волі й майна, переселення у примусовому порядку, вислання і заслання за межі України, позбавлення громадянства, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, релігійного, класового, національного чи соціального характеру. Радянське керівництво створило умови для тотального винищення заможного українського селянства, справжніх господарів, які любили і дбали про  землю-матінку. Але не останню роль відіграли і місцеві активісти, які щоб вислужитись, лізли із шкури, щоб догодити, донести на ближнього, сусіда, односельця. Але час показав, що і самі вони не зазнали ні долі, ні щастя: кому довелося тихцем втікати від сорому, кому тихенько доживати тут в селі, ховаючи очі від односельців. Про класову боротьбу, яка розгорілась в Сокиринцях свідчать архівні дані. Зокрема цікавий за змістом «політичний лист» від 12.06. 1932 року, де йдеться мова про хід колективізації в селі. Селяни чинили опір. Виступали проти утворення колгоспу, як куркулі, так і бідняки. Мова оригіналу: «А кулаки, як господарі положення, організовують, підбурюють масу, і організували за своєю кулацькою стратегією похід за хлібом до с. ради, де явилось до 200 чоловік між якими 50% кулаків. …бідняк Салогуб Гнат просто хотів Кут увесь організувати, забрати коні і ділити посів. …Бакуменко Маруся, жінка бандита, якого розстріляли основна застрельщиця… Актив, члени с. ради в купі з усиєю масою з кулаками теж саме кричали – дайош хлєб…»  Хліб був і зберігався в сільській раді. Але за зиму маса людей вимерла в селі. 
            Сьогодні ми отримали можливість говорити правду. Тому не повинні це право втратити. Ми зобов’язані підняти з небуття імена безневинно убієнних.  174 односельців недорахувалися в цей трагічний період, зверніть увагу на вік цих людей: дитина, немовля, 20, 30, 40 років, і рідко кому за 70. Ці імена ми відшукали завдяки небайдужим до історії односельцям. Це спогади жителів села: Сірої Євдокії Юхимівни 1919 р. н., Тімченко Ганни Панасівни 1922 р. н.,  Лісової Олександри Федорівни 1915 р. н.,  Гомон Олександри Миколаївни 1929 р. н., Туделя Миколи Івановича 1926 р. н.. Записи провели: секретар сільської ради Петенко Ольга Юріївна, жителька села Іванькова Клавдія Гаврилівна. Знищувалася інтелектуальна еліта, вигублювалися сотні тисяч представників творчої інтелігенції, виморювалися голодом мільйони селян. Зникали люди, спроможні мислити самостійно і критично, ті, хто звик жити і працювати без вказівок малограмотних комісарів. Натомість в атмосфері страху, лицемірства й аморальності виростали пристосуванці та кар’єристи, які сприяли зміцненню режиму, здатні бездумно виконати найзлочинніший наказ, вчинити підлість, насильство, примус, терор завжди, скрізь і проти будь-кого, навіть проти рідної матері.
      Коли імена жертв голодомору називають в народі, то імена тих, хто попав під сталінські репресії, люди до цього часу замовчують, бояться. На жаль мені дуже мало вдалося їх записати, це: до 1945р 
Білощапка Петро Прохорович,1891 р н, службовець, 1941 р.
Горбач Павло Прокопович, 1890 р н, колгоспник, 1944р.
Даниленко Софія Василівна, 1906 р н, зав. аптекою, 1941 р.
Харченко Микола Іванович, 1921 р н, військовослужбовець, 1945 р.
Яровенко Василь Олександрович, 1907 р н, військовослужбовець, 1942 р.
Квіта Сергій Трохимович, 1900 р н, службовець.(організатор МТС)
За період 1946-47 роки колгоспники за так звані «три колоски»:
Шаповал Євдокія Андріївна, Халимон Ганна Петрівна, Тімченко Микола Григорович.
    Наслідки цих лих і бід ми пожинаємо нині. Потрібні величезні довготривалі зусилля патріотичної влади й інтелектуально–духовної складової громадянського суспільства для їх подолання. Перші кроки ми вже робимо. Яскравий приклад цьому – це меморіал, пам′яті жертв Голодомору в Сокиринцях на краю сільського кладовища. На фоні хреста знесилена жінка з немовлям. Це їхні останні хвилини… Автор монумента сокиринчанин Леонід Гомон передав все те страхіття, що пережили його рідні, односельці в ті трагічні роки. З 1993 року ми щорічно збираємось біля цього святого місця, щоб віддати дань пам′яті безневинно убієнним. От і цього року учні сокиринського ліцею запросили на зустріч автора пам’ятника, поклали квіти до підніжжя монумента, запалили свічку пам′яті.
                                                                                                                  С. Сокиринці
                                                                                                   Завідуюча музеєм В. Савченко

Комментариев нет:

Отправить комментарий