Общее·количество·просмотров·страницы

четверг, 10 апреля 2014 г.

ВАРИН-ВАРВА (уривки)

Варва. Замкова гора.


     Задовго до заснування поселення Варин, в давні часи, проносилися цими землями на кудлатих конях скіфи; кочували готи, переганяючи величезні стада; гуни, немов хмари сарани, вдиралися сюди, наводячи такий жах, що місця ці безлюдніли на декілька сторіч; топтали цю землю копита численних табунів половців і татар.
     «…половцев победили, и потом с Ростиславом же у Варина вежи взяли» так пише Володимир Мономах в 1079 році в своєму «Поучении». В ті часи Варва була містом-фортецею Переяславської землі Держави Рюриковичів.
       
ВАРВА. Замкова гора (вигляд з боку «Зарічки»).
На високому лівому березі річки  Удай, на горі, що  оточена з трьох сторін крутими схилами, і стояла фортеця Варин.  Історія  не згадує про час заснування поселення  та людей, які його заселяли, – відомо лиш, що фортеця опинилася в центрі величезної території, яка називалась в давнину «Дике Поле» і межувала на півдні з «Диким Степом».
     Воїни пересувалися в ті стародавні часи лише відомими історичними шляхами, а купці прокладали торгові шляхи по воді. На одному з таких напрямків і жили «вариняни», які заснували тут, на перехресті  наземного шляху воїнів та торгівельно-водного шляху купців, на крутому березі судохідного в той час Удаю, спочатку поселення, а пізніше – місто-фортецю. В більш пізніших документах це містечко називають ВАРВА.
   «Від 1240 року Варва входила до складу Держави Джучидів, а у другій половині 14ст. була захоплена Державою Гедиминовичів, що згодом перетворилася на Литовсько-руське велике князівство… У складі Державі Гедиминовичів Варва входила спочатку до удільного Київського князівства, а після його скасування 1471 року – до новоствореного Київського воєводства».
     Протягом багатьох століть Варвинська земля систематично зазнавала розорення і переходила під владу різних володарів. В результаті історичний розвиток цих земель відкинуто назад  на декілька століть.
    1239 рік – Варва  зруйнована під час нашестя татаро-монгольської орди.
    1482 рік -  кримський хан Менглі-Гирей розгромив і спалив Київ. Чорне крило війни і розорення накрило і поселення Варва «...весь польский юго-запад сделался добычею страху».
          Микола Васильович Гоголь дуже точно описав цей час:
 «... в тяжелый XV век на полукочующем углу Европы, ... вся южная первобытная Россия, оставленная своими князьями, была опустошена, выжжена дотла неукротимыми набегами монгольських хищников …»
 До XVІ  століття Варвинські землі мало заселені і більш схожі на дике поле і лісні хащі. Заселення Варви відновлено, коли вона відійшла  у власність князів Вишневецьких. *
   «1582 року Король польський Степан Баторій з метою зміцнення польсько-московського порубіжжя надав Варву, що на той час була державним поселенням, Князеві Олександру Вишневецькому. Проте місто було захоплене військами Московського царства і лише 1609 року Князь Михайло Вишневецький, брат Князя Олександра Вишневецького, заволодів Варвою силою зброї й приєднав її до володінь Князів Вишневецьких… Лише від того часу розпочався повноцінний розвиток міста. Тоді ж у Варві було зведено новий замок».
Удай
    Розміщена при  злитті річок Удай, Варвиця і Рудка, ВАРВА на початку 17 ст. була заселена «польскими и литовскими людьми».  По акту 1628 року Варва називаеться «новоселым» поселенням, в якому було «дымовъ» - 10 і «огородниковъ» -20.
        «Під час Великого повстання 1648 року Варва стала головним містом 2-х Варвинських сотень Прилуцького полку відновленої Української держави… Під час україно-польських війн за Хмельниччини Варва лишалася у глибокому тилу і життя в ній було відносно спокійним.
         По Хмельниччині Варва, будучи розташованою недалеко від тогочасного україно-московського рубежа, опинилася на терені безпосередніх військових дій між Українською державою та Московським царством».
                                                     Прим. Акварелі із альбому «Варвинщина.
                                                                            Згадка про козацьке минуле». Автор А.Г.Громницька.



Комментариев нет:

Отправить комментарий