У СЕЛІ – ГОЛОВА, У ВІЙСЬКУ – СНАЙПЕР

 

У визначених районах дислокації батальйонних тактичних груп з підрозділами снайперів проводяться спеціальні заняття зі швидкісної стрільби. Наполегливо опановує снайперську науку і мобілізований призовник солдат Віталій Якименко. До речі, у цивільному житті – голова однієї із сільських рад на Сіверщині. Здавалося б, це дуже велика рідкість. Але й таке трапляється.

– Прийшов з роботи, ввечері зателефонували та сказали зранку прибути до військкомату. Я подумав, можливо, потрібно вирішити якійсь питання по хлопцях, яких призиватимуть з села. Та вийшло інакше: одразу вручили повістку. Зовсім не вагався. Зібрав речі та прибув до вказаного пункту призначення, – розповів солдат-снайпер. Віталій запевнив, йти до війська у цей складний час йому не було страшно. Мав добру підготовку. Свого часу проходив строкову службу у внутрішніх військах. Був водієм-стрільцем. А під час бойового злагодження однієї з відмобілізованих частин потрапив до роти снайперів. Зараз його підрозділ працює пліч-о-пліч з розвідниками на прикритті вогневих позицій тактичної групи.

– Підготовка відбувається вдень та вночі за спеціальною методикою, яка передбачає постійну зміну обстановки, а також складні умови виконання вправ. За перших десять днів я отримав великий досвід. Вправ зі стрільб виконав стільки, що дві бігучі мішені спокійно «кладу» з двох пострілів. Працювали на картах, з компасом, засобами зв’язку, навчилися орієнтуватися на місцевості. Знаю як готувати для себе спеціальний маскувальний халат під лісову місцевість та пройти небезпечну ділянку так щоб і гілка під ногами не хруснула. Особливу увагу зосереджуємо на роботі снайперів у парах, чіткій взаємодії між собою, вмінні класифікувати цілі й визначати відстань до них за допомогою приладів спостереження і прицілювання тощо, – каже Віталій Якименко.

Товариші по збої стали для Віталія другою сім’єю. Як стверджує військовослужбовець, разом вони – один бойовий колектив. Навіть, коли з’явилася можливість повернутися до роботи «управління селом» він відмовився і залишився з товаришами.

– Коли армійське командування довідалося що я сільський голова, запропонували повернутися до звичної роботи. Перед усім строєм мене запитували: «А хто ж буде організовувати партизанський рух на селі в разі війни? Я відповів, що залишаюся тут. Село не пропаде. Партизанів там вдосталь. А я прийшов захищати Україну. І не за гроші. А за ідею, – впевнено заявив солдат Віталій Якименко.

                                                                                                                           За інф. РМЦ МОУ (м. Чернігів)