Общее·количество·просмотров·страницы

пятница, 25 октября 2013 г.

Українська доля» -- не «капуста головата», чого прагнуть «кернели»…

 
Агрокомпанія «Дружба-Нова», котру довгий час очолював депутат Чернігівської обласної ради, молодий та амбіційний Сергій Гайдай, добре відома на Чернігівщині. Відома перш за все (тепер уже – була відома) тим, що орієнтувалась на все нове та прогресивне у сільськогосподарському виробництві. До маленького містечка Варва на Чернігівщині, де «Дружба-Нова» облаштувала свою штаб-квартиру, приїздили, як додому, зі світовим ім’ям спеціалісти й люди. Про «Дружбу-Нову» за якісь кілька років пішла слава справді по всьому світові. Бо там зібрались газди, котрі жили і працювали творчо на своїй землі, котрі плекали цю землю і яка була для них центром Всесвіту.
  Саме з тієї причини добродій Гайдай та його команда жили не лише заробітком, не лише визиском, а найперше розвитком і перспективою. Сергій Гайдай думав і жив не лише для себе і очолюваної ним «Дружби», а й для тих людей, де він хазяйнував зі своїм підприємством. Він левову частку своїх прибутків офірував на соціальний розвиток сіл, на конкретну допомогу тамтешнім людям. А це - люди в трьох областях України. Сергій Гайдай дбав не лише про хліб насущний, а й хліб духовний. 
 Саме завдяки фінансовій підтримці «Дружби-Нової» рік тому в інформаційному просторі держави з’явилась і одразу стала помітною своїм високим рівнем загальноукраїнська газета «Українська доля». До її творення долучились відомі в українській журналістиці люди. Газета набирала ваги і сили. Газету не нав’язували нікому і не розмахували нею у столичному метрополітені, але газета - «Українська доля» - все більше ставала тією, ніби джерельною водою, яку вже хто як спробував, то до «вестей» чи «фактов», як до води з поіржавілих труб, не повертався. 
 У творчого колективу і мецената – агрокомпанії «Дружба-Нова» - визріли спільні плани збільшити обсяг газети, збагатити зміст, поліпшити дизайн, аби у відвертій, нелукавій розмові з читачем шукати правдиві шляхи економічного, соціального, духовного поступу, боронити честь, справедливість, правду, розвінчувати лиходіїв незалежно від величини їхнього грошового лантуха, висоти чиновницького крісла чи партійного окрасу, а натомість підтримувати роботящі уми і роботящі руки, себто тих, хто чесно і сумлінно трудиться, хто розвиває підприємництво, впроваджує новітні технології, наукові досягнення, забезпечує нові робочі місця, хто ділом відроджує свою малу отчину і нашу велику Батьківщину. І неодмінно засівати в людських душах здорові зерна краси, братолюбія, родинної поваги, множити енергію оптимізму. 
Такими були плани «Української долі» спільно з меценатом.
 І раптом місяць тому передплатники не дочекалися тижневика. Дехто по селах ще сподівався, що то листоноша до їхньої хати не дійшов, десь загубився дорогою, що прийде завтра. Але вже завтра стало ясно, що справа не в листоноші. Газета оголосила про тайм-аут з виходом видання.
 Що ж сталося? Ось, що пише «Українська доля» в своїй редакційній статті через місяць вимушеного мовчання.
«… Сталося те, що нині часто-густо стається з багатьма успішними господарськими суб’єктами в Україні, – левова пайка акцій нашого мецената опинилася в компанії «Кернел». В руках фінансово потужного олігарха із того технократично-раціоналістичного викису «людей без кордонів», яким ця країна вельми імпонує не для життя (ці «небожителі», зазвичай, в’ють кубелечка або на теплих океанічних островах, або в тихих маєтках на чистому альпійському повітрі) – а хіба що на спаш, як добре облаштований «фінансовий кормоцех».
 «Великий хазяїн» без особливих церемоній поставив очільника приєднаної агрокомпанії в такі умови, що той подав заяву на звільнення. А нове керівництво притьмом обкарнало гуманітарні та соціальні програми на свій життєвий та бізнесовий копил. Газета «Українська доля» з її редакційною політикою у ці бізнес-інтереси не вписувалася. «Піар-обслуга» нового хазяїна вловила «явну заполітизованість» нашого видання – увага! – навіть у назві. Не відаємо, яке з двох слів так схарапудило церберів при бізнесі – «доля» чи «українська».
 Не вдовольнилися «нові хазяї» і змістом газети: навіщо, мовляв, орієнтувати читачів, а передовсім селян, у проблемах суспільно-політичного буття, у питаннях економіки, навіщо їм екскурси в нашу історію, етнографію, навіщо загострювати на сторінках «мовне питання»?.. і т. д., і т. п. Цілком достатньо, аби газета повчала селян, як полагодити дах, скопати город, чим годувати свиней, а для душевної втіхи розважила б анекдотом чи закулісною розповіддю про світське життя популярних кіно– та поп-зірок…
 Отже, нам недвозначно запропонували плекати «холопів», «безродьків», тих, кого ще Тарас Шевченко гнівно таврував «капустою головатою», – покірну «робсилу» з вузьким інтересом довкола «теплого стійла та ситого пійла», з обмеженим світоглядом, збайдужілих до життя, не обтяжених уболіваннями за долю Вкраїни і своїх власних дітей. Типове пропагандистське кліше окупанта.
 Звісно, ми не могли знайти спільної мови з такими «ідеологами». Наслідок не забарився: «Українську долю» припинили фінансувати. Як нині, очевидно, прийнято в цій поважній фірмі великого олігарха – «заднім числом», після того, як редакція півтора місяця авансувала вихід газети своїм ентузіазмом, інтелектуальними та фізичними зусиллями. З колективом не розрахувалися за зроблене (хоча редакційний штат можна перелічити на пальцях однієї руки).
 Тож ми змушені були офіційно оголосити читачам перерву у випуску газети до 30 серпня ц. р., сподіваючись, що вдасться відстояти задеклароване перед нашими передплатниками право творити повноцінну українську газету, а не підкилимну багатотиражну «компанійську рептильку». Та лише тепер, через півтора місяця, знайшли сили відновити випуск, завдячуючи підтримці тих патріотичних і вдатних господарників, яким не байдужа УКРАЇНСЬКА ДОЛЯ. Ми з розумінням поставилися до їхніх проблем, вони – з повною довірою до наших підходів і принципів у творенні газети…»
 Що ж далі? Редколегія видання перепросила своїх читачів за прикрощі, заподіяні не з власної вини. Видавці газети і творці її переконані, що неодмінно подолають цю чорну смугу у їхній долі, і відновлення газети з останнім числом – добра тому запорука.
 «Українська доля» певна, що «вибоїста дорога поволі виводить її на рівний і широкий шлях». На тому шляху, звісно, найстрашніше було б, коли від газети відвернулися читачі.
 Через те «Українська доля» й пише: «Віримо: Ви, Шановний Читачу, не залишите нас. Своєю увагою до нас, своєю вірою у щирість наших намірів, своєю підтримкою газети, залученням до нашого добірного товариства, бажанням зробити «Українську долю» своєю у Вашій родині і на наступний рік Ви дасте крила нашому виданню на довгий лет. І хай захлинаються од жадоби й люті олігархи та ненаситні загарбники-заброди, – разом, згуртовані Правдою, вкорінені на своїй землі тисячами поколінь, ми відстоїмо свою долю. «Українську долю».
 Гуртуймося, родино!»
                                                           ХВИЛЯ ДЕСНИ  25.10. 2013





2 комментария: