Общее·количество·просмотров·страницы

вторник, 25 июня 2013 г.

М. Й. Микешин СПОГАДИ ПРО ШЕВЧЕНКА (уривки)

 
М.О.Микешин. Дружеский шарж на Т.Г.Шевченко.
1861. Бумага, картон. 
      "Можливо, багато хто запідозрить у цій моїй думці перебільшення чи упередження, але, кажучи від щирого серця, я повинен признатися, що жодна народна ліра наших слов’янських поетів не справляла на мене такого глибокого й гарного враження, як твори Шевченка й Міцкевича (я, звичайно, кажу лише про народні твори останнього).
      Ще до того, як Тарас Григорович після заслання з’явився у петербурзьких вітальнях, я вже віддав йому гідну шану, знаючи уривки з його творів, що ходили в списках серед молоді; отже, з моменту нашої першої зустрічі в родині колишнього віце-президента Академії мистецтв графа Федора Петровича Толстого, я, так би мовити, спостерігав і вивчав Шевченка. Дуже цікаво було б з’ясувати давні причини того по-рідному щирого співчуття до долі поета, яке виявляла до нього вся родина гр. Толстих. [Ті е незручності, які створювали нещасливі звички Тараса Григоровича — його хміль і удаваний цинізм, і від яких він часто не стримувався навіть серед
молоденьких дівчат дітей Толстих, дивували всіх численних знайомих цієї поважної родини; ] а відвідував їх Шевченко мало не щодня, а інколи й по кілька разів.
     На початку нашого знайомства він тільки терпів мене; але згодом, помітивши, що моя прихильність до нього може бути йому корисною, він дедалі більше зближувався зі мною, забуваючи про свою постійну стриманість, недовірливість і той удаваний офіційний демократизм, з якими він приходив у товариство. Основну причину простоти й довірливості свого ставлення до мене він знаходив у моєму білоруському походженні, що ріднило мене з улюбленим і оспіваним ним героєм гайдамацького заколоту, страшним Гонтою. Тому він зробив мене мало не малоросом, і хоч у веселі хвилини називав «недоробленим» і «паничем», але говорив це вже зовсім добродушно. Користь він з мене мав лише ту, що я часто був потрібний йому як надійний, сильний і відданий йому поводир у його вечірніх походах, приміром, до Я. П. Полонського, родини Грінберг та до багатьох інших спільних знайомих, а почасти й до деяких великосвітських домів, куди запрошували нас, письменників і художників, на вечори, які ввійшли було в моду в ті пам’ятні часи. [Майже завжди Тарас Гр. з’являвся на ці багатолюдні й приватні зібрання — уже напідпитку і, якщо тільки випадала нагода, впродовж вечора, поступово хмелів і ставав добродушно говіркий; а] якщо серед співрозмовників випадково траплялась особа йому несимпатична або розмова набирала, на його думку, визивного тону, він одразу ж ставав причіпливим і надто різким; і, лише доклавши чималих зусиль, господарі могли відвернути його від предмета роздратування. У всякому разі, решта вечора — до сну — для нього була остаточно зіпсована; тоді він уже систематично ятрив своє наболіле серце спогадами і про своє гірке дитинство, і про пережите ним кріпацтво, заслання і т. ін. і т. ін., що за деяких сприятливих обставин (про які скажу нижче) доходило інколи до поетичного пафосу. У ці хвилини він ніби виростав; велична сила вчувалася в його палких промовах-імпровізаціях, яка пристрасністю почуття нагадувала мені гру славетного геніального трагіка Айри Олдріджа".

Комментариев нет:

Отправить комментарий