Общее·количество·просмотров·страницы

суббота, 20 апреля 2013 г.

Галагани (Гнат і Семен)

    Засновниками українського козацько-шляхетського роду Галаганів були брати Гнат і Семен Галагани. Гнат служив козацьким полковником, з 1706 р. командував компанійським полком у військах гетьмана І. Мазепи. В 1708 р. став на службу московської армії. В травні 1709 р. брав участь у руйнуванні Чортомлицької Січі. Після цього був призначений чигиринським і прилуцьким полковником та одержав великі земельні маєтності. Семен Галаган служив миргородським наказним полковником. У 1736 р. брав участь у спільному поході російської армії і козацьких полків на Крим.
   За спогадами сучасників, Гнат був надзвичайно практичний, сміливий, умів спілкуватися з гетьманами України - Д. Апостолом, І. Скоропадським та П. Полуботком. А ще перекази донесли про надзвичайну жорстокість Гната, що повернув зброю проти побратимів-козаків, за що він і був проклятий до сьомого коліна, а нащадки спокутували вину. Помер Гнат Галаган у 1748 році. Похований у Прилуцькій церкві
Преображенія Господня. 


    Перед нами родоначальник галаганівського роду прилуцький полковник Гнат Іванович Галаган. Майстер-портретист не лукавив, малював що бачив перед собою: стареча присадкувата постать полковника у червоному жупані, упертий, стомлений і недобрий погляд, від якого ні добра, ані пощади не жди. Очі старого дивляться у різні боки. Ось так він і жив роздвоєним життям, слідкуючи недовірливим поглядом одночасно і за гетьманом у Глухові, і за царем в Санкт-Петербурзі. Ця одіозна фігура з’явилася на історичній арені на самому початку 18 століття. Син простого козака з містечка Омельника на Полтавщині, Гнат з молодих літ прибився до Запорожжя і там прижився. Згодом зажив слави відчайдушного і жорстокого козака-рубаки, за що мабуть і отримав від запорожців прізвисько «галган», тобто – пройдисвіт,шибеник. Ось саме цього шибеника і обрали січовики своїм полковником у 1706 році, а вже потім, гетьман Іван Степанович Мазепа, призначив його полковником компанійського полку, що складався з «охотників», цебто добровольців. Галаган під час Північної війни Росії з Швецією підтримав гетьмана Мазепу в його відчайдушному стремлінні за будь-яку ціну вирвати Україну з залізних обіймів злого тирана царя Петра. Пішов з Мазепою до шведів і клявся воювати з своїми запорожцями проти російської армії. Та потім, у найвідповідальніший момент підло зрадив і гетьмана, і шведського короля Карла. Галаган вимолив у Петра прощення «за измену»,плазуючи перед царем на колінах і відтоді був вірним його служакою і поплічником. У травні 1709 року він запопадливо і ревно допомагав росіянам зруйнувати захоплену ними Чортомлицьку Січ, яка була йому колись за рідну матір. Зрадив він і своїх братів-запорожців, яких потім по звірячому вибили до ноги москалі. Ця третя зрада була найстрашнішою, найпідступнішою. За ці юдині «заслуги» цар Петро надав йому полковницький уряд в Чигирині та ще й наділив багатими маєтностями. В 1714 році Галаган стає полковником Прилуцького полку. Ось тоді він і зажив на всю губу. Від його свавілля потерпали не тільки прості козаки й селяни, але й уся козацька старшина. Після того, як його володіння у Чигиринському полку відійшли до Польщі, Галаган отримав у Лубенському полку містечко Вереміївку з хуторами і село Липове, у 1716 році отримав гетьманський універсал на велике і багате село Сокиринці Прилуцького полку. А вже згодом самовільно захопив Озеряни і Дігтярі, та ще скуповував за безцінь і одбирав у збіднілих селян і козаків ґрунти, поселив кілька нових хуторів, побудував водяні млини. На всі ці маєтності він зумів отримати царську грамоту в 1732 році. Принагідно треба зазначити, що грізний полковник Галаган був зовсім неграмотний, або як він сам про себе говорив - «не книжний». Одружився Гнат Галаган досить пізно, взявши собі до пари заможненьку киянку, доньку міщанина Антона Тадрини - Олену, молоду вдову київського бурмистра Максима Александровича. 
  Не дістав вічного спокою фундатор собору -лихий Гнат Галаган, якого у 1748 році поховали у правій абсиді собору. Уже в наші часи хтось, не побоявся кари Божої і пограбував небіжчика, зламавши склеп.

Комментариев нет:

Отправить комментарий