Ювілей у вогні (РОЗДУМИ ПРО НАБОЛІЛЕ)

 

Закінчується 2014 рік названий роком Тараса Шевченка. Десять років тому я був в музеї Т.Шевченка у Києві, де ми розмовляли з працівниками музею і мріяли про те, яким буде цей ювілей. Гадали, що в Україну приїде багато представників діаспори із Канади, Австралії, Аргентини, Польщі, Німеччини, США і інших країн. Буде велике свято у Каневі, Моринцях, Шевченковому та інших місцях пов’язаних із Тарасом.

Геніальна поезія, безкомпромісна любов до рідного краю і боротьба словом за суспільну справедливість для рідного народу поставили Шевченка на п’єдестал символом гуманності і, мабуть, без перебільшення, можна сказати, - символом самої України.

 Ніхто тоді і гадки і у вісні не міг подумати, що ювілей Великого поета будемо відзначати в умовах війни на Україні. Що Великого свята, на жаль, не відбудеться.

Голод тридцять третього і діти

 

Зайдіть сьогодні у наші дитсадки. Побачите тут світлі кімнати, іграшки, веселі дитячі усмішки, дбайливих вихователів. І нехай труднощів нині хоч відбавляй, все ж увага до дитинства залишається для нас на першому плані. Адже малюки – це не тільки наше майбутнє, а й наша сьогоднішня радість. Слухаєш веселий гамір дітвори і думаєш, як тільки життя цікаво влаштовано: підростає крихітка на радість батькам, пізнає світ, вступає в нього з чистим серцем і душею.

         Слухаю веселий дитячий гомін, а перед очима інші картини. Холодне літо 1933-го у Дащенках. Голодомор безжалісно косив людей, смерть витала над людськими оселями, вистежуючи і старих, і малих. Шниряли по дворах комнезамівці. Перевертали комори, печі, виривали з голодних рук останній кусень.

Голодомор у Дащенках (село Варвинського району Чернігівської області)

  У моєму селі Дащенки троє старих кладовищ. Двоє «забрали» схили пагорбів, а третє, на в’їзді в село, поволі заростає  здичавілим бузком і акацією. Старі люди кажуть , що початок йому поклали «голодні гробки» . Це слід від 1933 року. Вже майже нікому завертати у це місце тепер у дні поминок. А багато хто, особливо молодшого віку, і не знає правди про ту страшну трагедію. І не знання те, як і сама трагедія, - наслідок дій цинічних «мудреців», для яких людське життя – нічого не варте. І якби не вітри перебудови, ми б і далі жили в гнітючій атмосфері вдаваного благополуччя і спокою, з білими плямами в історії свого народу, від яких (через стільки років!) темніє у очах.

   Ще сьогодні односельці, кому вдалося вижити у 1932-1933 роках про голодомор згадують із великим жахом. Виснажені, опухлі, а нерідко і напівбожевільні люди помирали тоді на своїх обійстях, на дорогах, виповзали за двір, простягаючи руку по милостиню, по допомогу…

Угадай, как зовут «Великого» Вождя красно-кожаных?

 

Загадка:

«Без усов и без бровей

 Правит Оссией всей»

Отгадка: многоликий НиТУП

Перебування Тараса Шевченка у Вільно (Вільнюсі), Литва

Десь восени 1829 року прийшов день, коли Тарасові, якому пішов уже шістнадцятий рік, довелося вирушити в далекий світ – до Вільна й до Варшави. Його суворий і неприступний пан Енгельгардт віз із собою реєстр своїх слуг, де про козачка Тараса було сказано, що він надається на покоєвого маляра. В обозі гордого аристократа їхав назустріч незнаній долі неслухняний, упертий, неспокійної вдачі п”ятнадцятилітній хлопець, що мав за собою небуденне, як на його вік, минуле – запас тяжких досвідів, пережитих образ, страждань і шукань, а в серці – «стрілу амура». Був він безправним рабом, що мав чистити чоботи й набивати люльку свого пана, хоча мав власний, самостійно вироблений життєвий ідеал – стати малярем-мистцем, а душа його  жила у світлі буйної фантазії, багатому й яскравому, наповненому звуками підслуханих співів природи, реальними образами її живих красот і ідеальними – з народних пісень, кобзаревих дум, історичних переказів, сковородинських кантів, житій святих і Давидових псалмів.

Брусова криниця (легенда)

Колись давно в мальовниче село Дащенки, що на Чернігівщині приїхав із кубанських степів молодий статечний парубок на ймення Іван Брус. Чорне кучеряве волосся на голові, чорні рівні брови дуже виразно блищали на запаленому на сонці обличчі. Червона сорочка наче підкреслювала його вроду, а такого ж кольору пояс обвивавсь, ніби гадюка, кругом тонкого стану. Не одна дівка в селі сохла по ньому, не одна молодиця крадькома кидала погляди на парубка. Одного разу пішов Іван удосвіта косить сіно в сусіднє село. Пройшов кілька ручок, стомився та й сів перепочити під розлогою вербою, що росла неподалік від криниці. Перед ним розкинулася зелена долина, мліла проти сонця чиста джерельна вода, а по стежці, що вела до криниці, йшла кругловида молодиця. Жінка набрала у відра води, повагом підхопила їх коромислом на плече і... зиркнула на Івана, і він іще раз побачив її кругле лице, тонкі чорні брови, зажурені карі очі. Парубок хутко підвівся, підійшов до молодиці, та вона враз опустила очі й мовчки пішла стежкою.

Переяслав-Шевченківський «Заповіт»

 

25 грудня 1845 року Тарас Шевченко написав свій знаменитий вірш «Заповіт». Про ті події, які передували написанню цього вірша, моя розповідь.

Є у Переяслав-Хмельницькому, що на Київщині, місце, тісно пов”язане з ім”ям Шевченка. Сюди їдуть звідусіль, щоб вклонитися Великому Кобзареві, і старі, і малі.

                Місце це – будинок, де жив приятель Тараса Григоровича лікар Андрій Козачковський. У нього поет не раз зупинився під час мандрівок на Україну в 1845 та 1859 роках. Андрій Козачковський лікував поета, коли той був хворий, удвох вони їздили на ярмарок, ловили рибу на Дніпрі, мандрували околицями й селами Полтавської та Київської губерній (сам Переяслав тоді був повітовим містом Полтавської губернії). У Переяславі написав Шевченко поеми «Наймичка» та «Кавказ», поетичну посвяту Шафарикові до поеми «Єретик», вірш «Заповіт». Намалював кілька краєвидів…

Прощавай кріпацтво; здрастуй свобода!

                                            Незакатною звездой

                                                Светит солнце над землей.

                                                      В самом добром

                                               Тихом слове

                                                Жив он в памяти людской.

                                               Вечно память та жива.

                                                  На могиле спит трава…

                                                     Грудью полною дыша,

                                                           Днепр течет здесь,

                                            Не спеша.

                                              И во всем –

                                                   Судьба поэта,

                                             Жизнь его,

                                            Его душа.

            (Жоомарт Бекенбаев,

                                 поэма «На могиле Тараса»

                                                  перевод В.Кулемина)

                22 квітня 1838 року Тараса Григоровича Шевченка було викуплено із кріпацтва. Для нього це був самий щасливий день в його житті. Про цей день моя розповідь.

Що писали про Т.Шевченка газети двадцять років тому?

 

Газета «Рада» 3 березня 1994 року №5:

З весною приходять Шевченківські свята

З весною до нас знов приходить Шевченкове свято… Цього року виповнюється 180 років з дня народження Тараса. З цим днем, згадуючи Шевченка, українці завжди пов”язували свої надії на відродження України, її волі, на збуття своїх давніх сподівань… Про одне з таких святкувань поет з Кубані Василь Мова писав 1894 року:

Там, в Карпатській Русі,

Де інші закони,

Там з дзвіниць сьогодні

Тайное оружие страны со-ВЕТОВ

 «Царь-бомба», она же «Кузькина мать» — термоядерная авиационная бомба, разработанная  в 1954—1961 гг. Самое мощное взрывное устройство за всю историю человечества. Бомбу назвали  «Кузькина мать» под впечатлением известного высказывания Никиты  Хрущёва «Мы ещё покажем Америке кузькину мать!».

Когда Никита  обещал показать Америке "кузькину мать" и стучал по трибуне своим ботинком он не знал, что  КэГэБэ разрабатывал спецагента под таким кодовым названием. Пришлось срочно изменить агенту возраст и пол…

Ёська Кобза

И опять при Дворе Ёська Кобза поет…  

Ёську на необъятных просторах нашей бывшей социалистической родины и за ее пределами
знают, пожалуй, все. Песни в его исполнении
звучат уже ни одно десятилетие.