Брусова криниця (легенда)

Колись давно в мальовниче село Дащенки, що на Чернігівщині приїхав із кубанських степів молодий статечний парубок на ймення Іван Брус. Чорне кучеряве волосся на голові, чорні рівні брови дуже виразно блищали на запаленому на сонці обличчі. Червона сорочка наче підкреслювала його вроду, а такого ж кольору пояс обвивавсь, ніби гадюка, кругом тонкого стану. Не одна дівка в селі сохла по ньому, не одна молодиця крадькома кидала погляди на парубка. Одного разу пішов Іван удосвіта косить сіно в сусіднє село. Пройшов кілька ручок, стомився та й сів перепочити під розлогою вербою, що росла неподалік від криниці. Перед ним розкинулася зелена долина, мліла проти сонця чиста джерельна вода, а по стежці, що вела до криниці, йшла кругловида молодиця. Жінка набрала у відра води, повагом підхопила їх коромислом на плече і... зиркнула на Івана, і він іще раз побачив її кругле лице, тонкі чорні брови, зажурені карі очі. Парубок хутко підвівся, підійшов до молодиці, та вона враз опустила очі й мовчки пішла стежкою.
  «Що це за молодиця?» - думав молодий Брус, перекидаючи через плече косу. Він вийшов на широкий шлях, що вів до села, та ті чорні брови і карі очі не сходили з його думки.

А Марія, саме так звали молодицю, принесла до хати воду, поставила в сінях на лаві, опустилася знесилена на призьбу та й гірко заридала. Ще навесні вона отримала похоронку... Вже ніколи не поцілує її Степан, не пригорне до себе маленьких дітлахів, не допоможе по господарству. Були жнива. Цілий день Марія жала на лану  жито, а ввечері, коли поверталася додому, біля криниці знову побачила того ж самого парубка. Він жадібно пив холодну джерельну воду, а уздрівши молодицю, простягнув збанок їй. Незчулися, як розговорилися. Тепер Марія ніби заново на світ народилася: пожвавішала, повеселішала, спритно та вправно робить всяке діло, адже там, біля криниці, на неї щовечора чекає Іван. Стояло бабине літо. Сонце скотилося на захід. І починало вечоріти. Марія погодувала дітей, вкладала їх спати та й побігла через городи та левади на зустріч мріям, сподіванням, новому коханню. Поміж вербами промайнула чиясь темна постать. Звідки могла знати Марія, що її Степан не загинув, що дивом вижив і ще в полудень сьогодні дібрався до села, а коли поспішав додому, то баба Мотря перестріла його посеред дороги і все виклала ніби на духу. Не встигла й зойкнути Марія, як гостре лезо ножа впилося в Іванові груди. Бризнула гаряча червона кров у чисту джерельну воду. Відтоді те джерело люди стали називати  Брусою криницею.