ЦІКАВО

                                                   Поговірки, прислів'я, факти та інше.

Козацькому роду нема переводу.

Степ та воля – козацька доля.

Козакові не багато треба: солі дрібок, хліба шматок та горілки чарка.

Козак з бідою, як риба з водою.

Місяць – козацьке сонце.

Зовсім козак, та чуб не так. Козак скаже – як зав'яже.

Коли козак у полі, то він і на волі.

На козаку й рогожа пригожа.

До булави треба голови.

Степ та воля – козацька доля.

         Козаки були здебільшого середнього росту, плечисті, ставні, дужі, повновиді, кругляві і від літнього сонця та степової спекоти смагляві. З довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем, або чуприною на тім'ї, в смушковій гостроверхій шапці на голові, завжди з люлькою в зубах.
       У козаків були свої назви вітрів: якщо дме з півночі –«москаль», з півдня –«бусурман», зі сходу –«донець», з заходу – «лях».
      Одяг козака в 18 ст. коштував: ярмулка 1крб.60 коп., жупан -2крб., шапка -30 коп., три пари чобіт -90 коп., пояс -15 коп., сорочок три пари -60 коп.,кожух -1 крб., свитка – 20 коп.
      Кінь коштував – 8-12 крб., рушниця – 2 крб. 26 коп., мушкет – 2крб., пуд пороху -3 крб. 96 коп., свинець(5 фунтів) – 40 коп.
      Козацька чайка – морське судно типу галери, сягало 20 метрів у довжину, 4 метрів у ширину, давало 1,5 метра осадки і відзначалось хорошою плавучістю і маневреністю.

     За 1450-1586 рр. турки і татари зробили 86 набігів на Україну, а 1600-1647 – близько 70; протягом 18 ст. відбулось більш десяти війн, в яких брали участь українські козаки. За підрахунками М. Маркевича в Україні з 1320 по 1709 рр. відбулось 170 битв (з татарами, турками, москалями, поляками та шведами). А ще були битви з хрестоносцями, венграми, сербами і міжусобні.
     Козацькі прапори 18 ст. мали зображення хрестів, півмісяців, зірок і козака з мушкетом. В другій половині 17 ст. на Лівобережній Україні нараховувалось 36 міських населених пунктів (в більшості своїй – сотенні козацькі містечко) – серед них і Варва.

            Про сало… «Нема м'яса над свинину, нема риби над линину».

    Український етнограф Микола Маркевич писав в першій половини 19 ст.: «… сало вживається у борщі, в юшці, в смаженій картоплі, у ковбасах й т. ін. Подається шматками на сніданок без усякого приготування; також нарізується зі споду до шкурки чотирикутними у піввершка квадратами, не торкаючи лише шкури, засмажується на сковороді й подається; це називається «смажене сало».