Зустріч з солдатом… (до 25-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану)

                   Пам'ятайте, друзі, цих людей довіку, 

                  Тих, хто повернувся і поліг в боях. 

                  І вклонімось всі ми низько до землі їм, 

                  Квітами устелимо їх тернистий шлях.

  Сьогодні ми шануємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати а захищати. Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною політикою. Але ця компанія тривала майже 10 років і вимагала великих жертв.
       І ось уже 25 років як у нашій свідомості слово Афганістан прописалося не як географічна назва далекої мусульманської країни, а як синонім людського лиха, справжнього людського пекла. Що ж то за країна, що завдала нам стільки болю, горя, смутку?

         Афганістан – це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 мільйонів чоловік, з них 8 мільйонів – афганців, а решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу. 

         Афганістан – це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7-8 тисяч метрів. 86 тисяч населення проживають в аулах у злиднях. 3 мільйони чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова не писемність серед населення, особливо серед жінок і дітей, висока смертність.

         У 1978 році афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право жінкам зняти паранджу. У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися і руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони “маджахетів”(“борців за віру”). У країні спалахнула громадянська війна.

         Щоб зрозуміти трагізм афганської війни, потрібно хоч трохи знати про її передумови. Каталізатором військового втручання стала Квітнева революція 1978 року. У результаті цього у грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Л. І. Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному НДПА реальну воєнну підтримку. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.

За кожним воїном-афганцем – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум’ї війни молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки, склали екзамен на зрілість, мужність і гідність. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями, але найвищою нагородою тих, хто вижив - є життя, а для загиблих - пам'ять. Пам'ять про тих, хто повернувся в рідну землю в «чорних тюльпанах». Не оминуло це лихо і Срібнянщину. Навіки залишаться в пам′яті земляків Смирний Ю. В. підполковник, командир полку (загинув 05.02. 1981року), Гапон Г. А. прапорщик (загинув 05.10.1980 року), Карпусь М. В. сержант (загинув 11.04.1984 року). 620 тисяч радянських військових пройшли це пекло, 14453 – загинули, з них 2729 українців. З 3 тисяч солдат і офіцерів Чернігівщини не повернулося до рідного порогу 116 чоловік.

З давніх-давен український народ підтримує священну традицію вкарбувати у свідомість прийдешніх поколінь пам’ять про бойові подвиги кращих синів і дочок, які сповна виконали свій військовий обов’язок. От і цього разу учні Сокиринського професійного аграрного ліцею зібралися вшанувати пам'ять воїнів-інтернаціоналістів. 13 лютого відбулася зустріч з колишнім випускником нашого навчального закладу, воїном афганцем Сакалом Вадимом Васильовичем. На зустріч Вадим Васильович приїхав з дружиною, Оксаною Володимирівною і сестрою Іриною Василівною.

   Спогади… Вадим Васильович розповів про друзів-побратимів, про нелегкі бойові будні, привіз альбом про службу і військову форму. Всі з трепетом у серці слухали розповідь про героїзм і трагізм афганської війни, яка тривала у два рази довше, ніж Велика Вітчизняна. Продовжила розповідь сестра,  Ірина Василівна, яка розповіла про ті тривожні роки, які пережила родина, чекаючи сина і брата.

         Вадим Васильович завжди відзначався скромністю. Тому детальніше про бойовий шлях воїна і бойові нагороди, серед яких і орден «Червоної зірки»  розповіла Тарасенко Т.І., яка і організувала цю зустріч. У виконанні Звіздуна Руслана прозвучали пісні в привітання гостям. Закінчити свою розповідь хочеться словами мами воїна-ветерана Любові Василівни: «Пройдуть роки, століття, а гори Афганістану будуть розповідати небу про те, які подвиги звершувалися на цій землі радянськими солдатами… Не всі сини повернулися з цієї війни без оголошення. Це – наш біль. Чужого горя не буває. Рани рубцюються з часом і то не завжди. Вічна пам'ять загиблим! Вічна слава живим!»   Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати воїнів-ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі. У спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують.

       

    Сокиринці. В. Савченко 

 Керівник історико-етнографічного
музею О. Вересая.