Забуті імена

   Так, час зробив свою справу, зрівнявши окопи на полях, де колись гриміли бої. Тепер колосяться тут ниви. А там, де сталь трощила сталь, квітнуть сади...Позаду десятиліття, але подвиг народу ревно береже історія. Світлом вдячної пам’яті, любові нашої і скорботи осяваються імена загиблих. А той, хто ще живий, добре пам’ятає ревище пекельної вогняної бурі, зливи куль, шквал мін і снарядів. Не забути їм те, як повзли вибалками і косогорами назустріч смерті, притискаючись грудьми, усім тілом до обпаленої вогнем і поритої металом землі. У буревії війни губилися сліди однополчан, дощі й грози змивали їх на повоєнних стежках і дорогах. Але й досі перед очима стоять їх образи, живі обличчя, молоді, красиві, хоч і в солдатських шапках-ушанках, ватяних, просякнутих димом і потом фуфайках. Крізь руді заграви усміхаються їх очі, пошерклі від вітру губи.

  Такими врізалися в пам’ять назавжди. Про них наші розповіді, які по крупинці, по шматочку, по слову збирає відомий пошуковець, краєзнавець, варвинець Є.В.Домме.

„Читаючи ці матеріали, пише Євгеній Вік­торович, ви зможете детальніше взнати про низку своїх земляків. І в подальшому(в міру надходження) подаватиметься  інформація про тих, кого ще немає в „Книзі Пам’яті” та „Книзі Скорботи України”. Війна, яка б то не була – Велика Вітчизняна чи афганська, завжди супроводжувала історію, спалюючи у своїм горнилі мільйони життів, руйнуючи і ламаючи людські долі, стираючи й викорчовуючи їх з пам’яті багатьох поколінь. Ми пам’ятаємо героїв. І, готуючись до 70-річчя Великої Перемоги, піднімаємо на поверхню пам’яті забуті імена”.

Розповіді наша газета подаватиме під рубрикою „Забуті імена”. Хто впізнає в їх героях своїх родичів, знайомих, односельців, земляків, прохання сповістити про це редакцію „Слова Варвинщини”. Отже перша розповідь.

ОБПАЛЕНА ВІЙНОЮ ЮНІСТЬ

  Війна спалила його життя, коли Володі ледь за двадцять повернуло. В офіційному повідомленні В.П.Ігнатенко пропав без вісті.

Родом він був з Журавки. Військове звання – молодший сержант. Воював на різних літаках. Та останній політ здійснив разом зі своїми трьома побратимами на бомбардувальнику А-20 („Бостон”). Там Володимир Прокопович був повітряним стрільцем.

  Згідно даних пошукової групи „Меморіал-авіа”, 28 листопада 1942 року екіпаж цього літака здійснював бойове завдання у складі трьох бомбардувальників. Житель Владикавказу Гаймураз Ванієв повідав керівнику пошукової групи Сергію Порошину історію загибелі одного з літаків, бо в час війни жив у с.Кара-Урсдан Дігорського р-ну в Північній Осетії. Бомбардувальники пролітали над селом й були обстріляні ворожими зенітками. В один з них потрапив снаряд, і той, спалахнувши, упав у річку. Перед падінням два члени екіпажу залишили палаючий борт. Парашут одного загорівся ще в повітрі, й пілот загинув, а до другого, який приземлився, дісталися фашисти і застрелили його.

Тривалий час, людей, які сюди прибігли, німці не пускали. Та, як було знято охорону, місцеві жителі вночі поховали воїна на березі річки. На жаль, знайти його могилу нині не вдалося, поскільки річка кілька разів розливалася, від чого місцевість змінилася.

Як бачимо стало відомо достовірно, що Володимир Прокопович Ігнатенко з Журавки (його батько Прокіп Мусійович) не пропав без вісті, а поліг смертю хоробрих в районі Ардона.

   Зовсім молодим захопила війна у свої жорна й антонівчанина Миколу Михайленка. Армійська служба для нього розпочалася ще в 1937 р. Був зв’язківцем у званні молодшого лейтенанта, командував кабельним взводом 425-ої окремої роти зв’язку 383-ої стрілецької дивізії. Після тяжкого поранення в одному з боїв Микола Денисович 3 червня 1943 р. помер і похований на південно-західній окраїні станиці Кримська Краснодарського краю у братській могилі. Місцем поховання, де покояться 5156 воїнів, опікуються учні школи №57 та колектив ККП м.Кримськ.
                                                                                                                                      Є.Домме, краєзнавець, смт.Варва

Газета „Слово Варвинщини” від 25 січня 2014 року