“…Все прах земний, тілько діло і слово наше праведне останеться навіки”

Колегія Павла Галагана

    Для побудови майбутнього нашої держави необхідно знати досконало її історію, шанувати і берегти минуле, дбайливо та з гордістю передати нащадкам. Широкому колу відвідувачів відомі перлини паркового мистецтва Тростянця, Качанівки, Сокиринець. І лише не так давно в історію України повернулися імена господарів цих садиб. Ці рядки написати спонукала прониклива і актуальна на сьогодні стаття редактора газети «Срібнянщина» С.А.Бебика
 « Скромна інформація про велику
людину»(№18 18.05.2013р).
    Дійсно як ніколи стоїть питання повернення із забуття ім’я великого можновладця, благодійника, людини, що любила свою Україну , її народ, культуру. В і н переконливо доводив свою відданість справами . Григорій Ґалаґан був відомий на всю Російську імперію як заможний господар-землевласник, меценат, український громадський і культурно-освітній діяч, основоположник кооперативного руху в Україні. Г. Ґалаґан перший ініціював перед імператорами Миколою І та Олександром ІІ звільнення селян із кріпацтва з земельними наділами й самовіддано працював над підготовкою й проведенням селянської реформи. Для убезпечення селянського землеволодіння від лихварства започаткував об’єднання селян на засадах кооперації: після проголошення реформи Г. Ґалаґан заснував у рідному селі Сокиринцях перше в Україні Ощадно-позикове товариство (народний кооперативний банк). “Бажаючи щастя народові” й намагаючись примирити розділені за попередні століття його верстви, Григорій Ґалаґан кілька разів скликав сокиринських селян на раду (віче), сам виробив статут Товариства, домігся затвердження його в Петербурзі та вніс в основний фонд 3 000 рублів, а також надав Товариству будинок. Керівними органами Товариства були загальні збори членів, управа й наглядова рада, головою і довголітнім опікуном-куратором якої був Григорій Ґалаґан.    Діяльність Г.П.Галагана у Прилуцькій земській управі сприяла піднесенню соціально-економічного та освітнього розвитку Полтавщини у пореформений період. Очоливши повітову училищну раду, він розробив план необхідних змін у галузі освіти, у ході реалізації якого Прилуцький повіт за кількістю учнів, оснащеністю навчальних закладів та забезпеченістю викладацьким складом у 70 – 80-х рр. ХІХ ст. передував на Полтавщині. Завдяки Г.П.Галагану у Прилуках були відкриті жіноча гімназія та чоловіча прогімназія, яка згодом стала повним середнім навчальним закладом. Як почесний попечитель чоловічої гімназії, Г.П.Галаган виділив кошти для заснування учнівської стипендії. Окрім того, він був почесним попечителем багатьох народних училищ, яким надавав значну допомогу.

 
      Для заснування ремісничого училища у Прилуцькому повіті Г.П.Галаган пожертвував власне помістя у с.Дігтярях та прилягаючі до нього землі. Заснована ним Колегія Павла Галагана відіграла помітну роль у формуванні інтелектуальної еліти України. Г.П.Галаган та його дружина подарували вихованцям Колегії унікальну нумизматичну колекцію та колекцію книг і стародруків, що стала основою книгозбірні колегії, яка постійно поповнювалася за рахунок засновника. На його кошти у закладі був обладнаний коштовний музичний кабінет. Піклуючись про майбутнє закладу, він заповів Колегії ще частину помість, а також величезну родинну бібліотеку. Помітний внесок зробив Г.П.Галаган у розвиток української культури. Він започаткував нову течію в українській архітектурі і був автором засадничої праці про український, так званий Сокиринський вертеп, - «Подробное описание малорусской вертепной драмы в том виде, в котором она сохранилась у с.Сокиринцы» Маючи дружні стосунки з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Максимовичем, В. Антоновичем, М. Драгомановим, М. Лисенком та іншими “громадівцями”, братами Жемчужниковими, опікувався своїм односельцем, видатним бандуристом Остапом Вересаєм…Молодий Галаган видав важливий для долі видатного кобзаря документ: «Отныне упомянутый крепостной Евстафий Никитович Вересай является от меня, потомственного дворянина Галагана Григория Павловича, моих будущих наследников вольним крестьянином с. Сокирянцы Прилуцкого повета Полтавской губернии, что собственно подписью и печатью удостоверяется». Він і фінансово, й морально допомагав Вересаєві, влаштовував йому концерти не лише в колі найвидатніших людей української нації. В 1859 році разом з діячами «Громади» засновують журнал «Киевская старина», якому він активно допомагав матеріально, значною мірою фінансуючи видання. Виявляючи активну зацікавленість етнографією краю, Ґалаґан видав своїм коштом збірку М. Маркевича «Южнорусские песни». Ґалаґан був віце-головою Київського відділу слов'янського благодійного товариства (його очолював М. Рігельман, двоюрідний брат Ґалаґана), почесним членом Історичного товариства Нестора-літописця. ”. “…Все прах земний, тілько діло і слово наше праведне останеться навіки”, — писав Пантелеймон Куліш своєму одноліткові й землякові Григорію Ґалаґану. Григорій Павлович цілим життям своїм стверджував цю істину, тому й зажив слави доброчинного громадянина На сьогодні ми чомусь забули, що величний парк і садиба в с. Сокиринці, яка і донині слугує людям - є пам'ять господаря. Розкинувши білі крила, ніби намагаючись злетіти ввись стоїть мовчазний безіменний білий палац. І не кожен подорожній відразу може збагнути кому подякувати за цю красу. Жодної таблички, жодного напису і згадки про власників маєтку. Хочу підтримати думку шановного Сергія Анатолійовича Бебика, що можливо фестиваль кобзарського мистецтва стане гарною нагодою вшанувати пам'ять людини, яка духовно збагатила Україну. …У минулому лишається прах земний, а праведне діло доброчинних людей живе безвічно. Долучаючись до нього власним ділом, ми творимо своєю моральною волею нашу спільну самостійну силу.
                                                                                                                     Костриця О.В.