Варва (про різне)

Хто у Варві не знає Холодницю! Цей пагорб - найвище місце у нашому селищі. З його висоти видно райцентр, як на долоні. Але не всі знають, що саме на Холодниці, зліва від дороги, в оточенні розкішних кущів акації, знаходиться шведське кладовище. Коли в 1709 році шведські війська наступали на Полтаву, то частина з них проходила через Варву. З цього приводу існує ряд легенд і найпоширеніша з них про ікону Перекопівської Божої Матері, яка ніби-то відвернула шведів від церкви. Вбитих шведів було поховано на Холодниці. Старожили згадували, що давним-давно на горі стояв хрест, капличка, горіла лампадка і доглядав за цим усім Федос Корнєйка, який жив на Холодниці.

 І. В. Палій, який первим досліджував історію Варви, знайшов таке свідчення: "...на бугре Холоднице, на правом берегу ручья, при соеди-нении его с Удаєм, находится 18 небольших могил, около 30 аршин в окружности оснований й до одного аршина высоты. Все они представляют одно кладбище й все не раскопаны...". ("Труды Полтавской ученой архивной комиссии". Вмп. VI, часть І. Полтава, 1909. с.80).
Якщо підніматись на Холодницю, то проти садиби В. І. Хвиля розпочинається підземний хід. Він ніби-то колись з'єднував Холодницю з Першухою і був побудований під час Північної війни (18ст.) І. Я. Кондратець згадував, що в дитинстві він з хлопцями спускався туди. Проходили кілька метрів і поверталися назад, бо не вистачало повітря. 

 У Варві в кінці XIX - на початку XX ст. було кілька заводів. М'ятний знаходився на Перекопівці. Якщо йти від кінотеатра ім. Т. Шевченка вліво, до Удаю, то там стояла заводська споруда і парова котельня. Завод знаходився неподалік річки, бо для переробки м'яти потрібна була вода. Було у Варві кілька цегельних заводів. Один із них - на Галетині, зліва від кладки, де беруть нині глину. Належав він П. Ю. Горілченку. Тут вироблялася цегла та керамічна плитка для облицювання печей. По кілька таких кахлів знаходяться нині в шкільному краєзнавчому музеї Варвинської середньої школи №2 та у Г. О. Моренця. Інший цегельний завод до 70-х років нинішнього століття стояв у Сухому яру і виробляв цеглусирець. Заміс робили кіньми. Сушили цеглу в клуні. Ще один цегельний завод знаходився проти урочища "Березняк" і належав Івану Божку. Мала колись Варва два маслозаводи. Один - також на Галетині - належав тому ж таки Горілченку, а другий вище колишньої старої бані. Там стояв будинок, відстійник 5х10м. Щоб забруднені води не потрапляли прямо в Удай, вони відстоювались.

 Варва багата на стародавні кургани. Колись їх нараховували кілька десятків. Один із них, який знають всі жителі, це підвищення на райцентрівському кладовищі. Інші знаходилися в місцях між лікарнею і автозаправкою, біля центральної ферми КСП "Україна", на місці пожежної частини, а також - на Руді, біля останньої хати, на повороті до Гнідинець. Чотири кургани знаходяться на Холодниці, поблизу урочища "Першуха", один із кратером в середині був по дорозі на Журавку, при повороті на Антонівку.

 Після 1917 року будинки колишніх варвинських поміщиків були відведені під різні культурні заклади. Так, наприклад у будинку по вулиці Коцюбинського раніше проживав дворянин Лукашевич. Влітку він перебував у Варві, власноручно обробляв землю, їздив на полювання, а зиму проводив у Варшаві. У Варві він мав білосніжний красивий маєток з колонами, який до 1947 служив школою для варвинських дітлахів, а потім його перенесли до Вигонської школи і зробили прибудову. Кажуть, наче б то з Лукашевичем була одружена сестра Якова Завгороднього. Я. Завгородній - відомий український композитор, який народився в 1894 р. у Варві. Проживав на вулиці, яка нині носить ім'я Герцена. Написав відомі пісні на слова Т.Г. Шевченка "Тече вода в синє море", "Гомоніла Україна", "Ой, люди, люди-небораки", "Закувала зозуленька", "На городі, коло броду" та інші. Біля Перекопівської церкви (нині місце коло кінотеатру), знаходилася Осовська школа. Невідомо, кому належало дане приміщення. На зорі радянської влади в ньому знаходився Осоавіахім (Товариство сприяння авіації та хімічній промисловості). Згодом - школа, яку прозвали Осовською. До 1986 року навпроти районної бібліотеки знаходилася стара споруда -Зублевська школа. На початку XX ст. у Варві проживав поміщик Дзюблевський, кажуть, колишній військовий. Приїздив сюди, як і Лукашевич, лише влітку. І досі збереглася хата сторожа, який доглядав і оберігав маєток у період відсутності пана. Жив у той час варвинчанин Лука Прохорович Бурляй, що славився як церковний маляр. За пофарбований дах будинку пан Дзюблевський подарував йому цінну на той час річ - великий срібний годинник.

 А тепер - про назви окремих місць та мікрорайонів Варви. Назви деяких говорять самі про себе. Наприклад, "Перекопівка" і "Вал" - територія біля сучасного кінотеатру ім. Шевченка. Колись це було місце дитинця, або центру стародавнього поселення. Воно було перекопане глибоким ровом і обваловане. "Замкова гора" - центр поселення. "Пристань" - це місце спуску від учкомбінату до заплавів р. Удай. Колись Удай був ширшим, повноводнішим і, напевне, саме там причалю-вали річкові судна. "Димидкова гора" - це крутий горб, який тягнеться від старої бані і аж до "Замкової гори". "Зарічка" - територія за Удаєм. А от переконливого пояснення назви "Росумаківки" немає. Можливо, там жили люди на прізвище Росумака. Тим більше, що такі прізвища серед зарічан є і зараз.

 Про Руду І. В. Палій знайшов перші згадки, що стосувалися середини 19 ст. В той час х.Руда належав князю Я.Орбеліані (36 дворів, 219 чоловік населення). Назва хутора, певно, походить від назви річки Рудка, яка тут протікає. У іншого колишнього хутора дві назви - "Федоренків" і "Мантянський". Друге - від прізвища поміщика Монтанського, який у середині 19 ст. володів цим хутором. Другу назву -"Федоренків" , пояснюють тим, що голову тамтешнього колгоспу, який тривалий час очолював господарство, звали Федором.

 "Підгора' - територія, що прилягає до Холодниці. Якщо йти вулицями Пилипенка та Коцюбинського, то потрапиш в "Кут" - околицю Варви, що впирається в річку і гору Холодницю. "Сага"... З такою назвою територія, що біля другого "Спуску". Говорять, що десь там стояло по кілька хат. Жителі їх носили прізвище Сагуни. Але жити далеко від людей було важко і вони зважилися на переїзд, розмістившись на незаселеному до цього місці (нині територія між лікарнею і автостанцією). Так у Варві з'явилась друга "Сага".

 "Рашівка" - місцевість в районі музичної школи. Походження назви невідоме. А якщо йти по вул. Коцюбинського від аптеки вниз, то перший вигін тут називається 'Могилки". Г.Т. Василенко згадує, що в роки її молодості при будівництві хат жителі знаходили залишки кладовища, можливо козацького, бо одного разу І. Л. Бурляю тут трапився козацький пасок. Місцевість, що нижче від бібліотеки, називається "Солевари". Можливо, хтось тут продавав сіль чи привозив сюди, бо навряд, щоб жителі могли біля болота випарювати її. Щодо "Бриликового хутора', то вулиця Ломоносова почала забудовуватись десь у 50-60-х роках. Серед новоселів було декілька керівників селища і гострі на слово варвинчани швиденько назвали те місце "Бриликовим хутором", бо керівники тоді носили здебільшого капелюхи. Мікрорайон "Нафтовик" і досі нерідко називають "Сад", бо аж до 70-х років тут ріс колгоспний сад.

 Урочища "Першуха" і "Березняк" знають всі. Але не всім відомо, що появилися вони на початку XX ст., під час впровадження в життя столипінської аграрної реформи. Якщо йти вулицею Горького вниз, потрапляємо на "Галетину", а далі - в "Баснівщину". Неподалік від Холодниці знаходяться "Левківщина" та "Канівщина". Там колись росли соковиті трави і господарі випасували худобу. Зелені луки з розкішними травами дали назву місцевості "Лука", що прилягає до "Підгори". На Зарічці біля інкубаторної станції, є територія, що зветься "Марківщина", яка колись, за словами старо-жилів, належала пану Марковському.

 Немало у Варві було водяних та вітряних млинів: три - над "Сухим яром", п'ять - на Зарічці і кілька знаходились на Федоренковому хуторі. На Руді, при повороті на Озеряни, є місток через р. Рудку. На тому місці колись стояв водяний млин і другий був на р.Удай. Коли від кінотеатру повертати до Удаю, то і нині можна побачити палі - сліди колишнього водяного млина. 

 До речі, багато хто із варвинчан помилково вважає невелику річечку, що тече Рудою, Варвицею, але давня її назва - Рудка. Тече вона десь із гнідинцівських земель, повертає до кар"єрів, потім через Руду, потім - через "Галетину , біля "Підгори" повергає, тече на Федоренків хутір і впадає в заплави Удаю. Старожили згадують, що біля Холодниці колись жив дід Костьол. Він жартував, ловлячи рибу в Рудці, примовляючи: "Це риба не варвинська, а гнідинська". А р.Варвиця, як згадувала К. Л. Бурляй, протікала від Світличного через Сухий яр аж до старої бані, а потім мимо "Димидкової гори" до "Замкової" і впадала в заплави Удаю. Ще на початку XX ст. по ній можна пропливти човном.

                               Акварели А.Г. Громницької