Капела П.Галагана

       У першій половині XIX ст. Полтавська губернія була надзвичайно багатою на кріпосні капели. Тут, як і в інших регіонах України, деякі поміщики – любителі музики мали власні капели, призначення яких не обмежувалося лише грою «під танці» на балах. Їх капели мали значний рівень для виконання високих зразків класичної музики. До таких, насамперед, слід віднести капелу  П. Галагана.

      Він, поділивши з братом Павлом спадок батьків, узяв капелу, що її завів ще в XVIII ст. їх дід Іван Галаган. «Оркестр він збільшив до 30-ти осіб і вище, виписував із Німеччини капельмейстерів й інструменти і нічого не шкодував для цієї витівки».

     Ось що писав П. Селецький про оркестр П. Галагана: «Величезний панський будинок, розкішний сад з великими оранжереями, численноюприслугою, великий і чудовий оркестр робили Дігтярі одним з найприємніших будинків у Малоросії. Капельмейстером був німець Д. Краузе, відмінний музикант; перша скрипка кріпак Артем, який прожив три роки у Дрездені;

він брав уроки за рахунок пана  К. Липиньського; інші солісти були теж дуже непоганими. Дуже виразно виконали дві бетховенські симфонії, зіграли добре й мою, а також кілька увертюр. Д. Краузе хвалив мої твори, але, як досвідчений капельмейстер, порадив змінити оркестровку в двох місцях моєї симфонії, що я відразу й зробив; ефект, справді, був кращий за попередній».

      У щоденнику Г. Галаган так описує гру оркестру 16 вересня 1840 р.:

«Почалася музика з дуже складної увертюри; потім грав Галенковський свій твір на Петруся; потім знов увертюра; потім грав Артем, а там фортепіаніст Бертольд». Другого дня: «...за обідом при поздоровленні грали урочистий туш <...> бал розпочали з урочистого польського, потім пішли кадриль за кадриллю <...> кадриль Галенковського так усім сподобався, що

почали <...> викликати його, що призвело до сильного галасу. Бал скінчився мазуркою».

      В іншому місці від 6 травня 1841 р. Г. Галаган описує гру музикантів у маєтку свого батька Павла Галагана в Сокиринцях. Як видно з опису, вечір не обійшовся без допомоги провідних виконавців і капельмейстера з Дігтярів: «...по обіді повели усіх на прогулянку – дзвін прозвучав у готичній альтанці; усі пішли туди, і там – Д. Краузе грав на гармоніці. Звідти пішли на кам’яний міст, а з того боку ріки грала валторна. З мосту пішли усі до ротонди, де був готовий чай, а поміж кущів грали квінтетом чудову sonate pathetique Бетховена <...>У проміж куміж танцями ротонду було освічено бенгальськими вогнями,і музика духова грала на воді».
     Виконавська діяльність оркестру П. Галагана іноді виходила за межі обслуговування маєтку. Так, у Києві концерти на «контрактах» у1851 р. було дано за участю цього оркестру. Про це «Московитянин» писав так: «Крім вечерніх концертів, даних артистами, з 28 січня ми мали дуже велику приємність слухати вранішні концерти пана Галагана (поміщика Полтавської

губернії), названі музичними ранками. Іх було п’ять. Повний і чудовий склад оркестру (не лише виконавці, а й інструменти), гарний вибір капітальних п’єс і надзвичайна виразність виконання характеризують ці концерти».

      Наведені свідчення говорять про те, що в оркестрі П. Галагана кваліфікація виконавців, зокрема й на духових інструментах, була дуже високою. Тільки така виконавська культура музикантів дозволяла капельмейстерові Д. Краузе домогтися професійного звучання оркестру. А в  останнього в репертуарі були і симфонії Л.Бетховена, і увертюри, і чимало інших «капітальних п’єс», які справляли глибокий емоційний вплив на слухачів і вимагали широких виразних можливостей оркестру. А щоб досягти такого високого професійного звучання оркестру, капельмейстерові Д. Краузе треба було мати не тільки великі диригентські здібності, а й глибокі на ті часи знання основ теорії виконавства і методики навчання грі на різних інструментах, зокрема й на духових. І все це у Д. Краузе було, оскільки П. Селецький називав

його «відмінним музикантом». Збереглися нечисленні відомості про цього прекрасного музиканта. Музичну освіту він отримав у Празькій консерваторії. У виданому йому 1844 року на право проживання квитку сказано: «Даний австрійському підданому уроженцеві Карлсбаду, музиканту Доменіку Краузе із сім’єю <...> на вільне прожиття у Полтавській губернії. Прикмети: роки 58 років».
     Про виконавські можливості оркестру, що ним керував Д. Краузе, а також про його особисті музичні якості сучасник писав: «Що ж до оркестру П. Г. Галагана, слід сказати і сказати без перебільшення, що він може витримати критику знавця -музиканта. Непочувши його, важко повірити, що можна на селі із своїх дворових людей виховати таких музикантів. Не кажучи про смак і про знання музики самого господаря, треба віддати йому честь за вміння добрати відмінного капельмейстера в особі пана Д. Краузе. При чудовому знанні генерал-басу і контрапункту він має вміння передавати іншим свої знання, цього замало: він вміє заохотити учнів своїх до музики. Зрозумівши, як сильно розвинено у малоросіян музичне відчуття, він не використовує його на твори хвилинного ефекту, не тішить його легкими п’єсами і не розпещує вухо національною мелодією <...> розвиває музичний слух своїх учнів на знаменитих творах музичної Європи, абож, що тепер все одно, музичної Німеччини».

Источник:  http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKhDADM/2008-15/08bvapkp.pdf