Пам′яті Великого Кобзаря.

Тече вода з-під явора // Яром на долину. //  Пишається над водою  //  Червона калина.

            Чи не про Сокиринський явір ці рядочки Великого Тараса? Чи не Сокиринські краєвиди запали у душу поету? Та й хіба мало мальовничих куточків в нашій неньці-Україні, які сходив і побачив Шевченко. Але ці рядочки ми залишимо для нашого краю. Дійсно історія Сокиринець переплітається з мандрами по Україні Тараса Григоровича. Полиставши «Шевченківський словник», ми знаходимо запис: «Сокиринці. Шевченко приїжджав сюди, очевидно, 1845 року до Галаганів». Як видно з цього виразу, що точності тут замало. Але в повісті «Музикант», яка написана під час заслання, неодноразово згадуються Сокиринці, якщо не назвою, то описаною природою і місцевістю, згадується величний палац, тераса з розкішними квітами, дубовий ліс з доріжками, посипаними піском, чарівний пейзаж, що відкрився перед зором Шевченка з-під розлогого явора і навіть описується старий дуб з іконою Іржавецької Божої Матері, привезеної в Сокиринці ще знаменитим прилуцьким полковником Гнатом Галаганом після успішного завершення Полтавської битви.

       Доля Тараса Шевченка турбувала і Г. П. Галагана. Познайомились вони в Петербурзі 1844 року, про що свідчить подарований примірник видання поеми «Тризна» з дарчим написом. Григорій Павлович купував малярські твори Шевченка.  23 жовтнем 1860 роком датується лист П. Куліша О. Вересаю з С.-Петербурга, в якому Тарас Шевченко передає вітання, карбованця і «свою книжку з підписом руки своєї власної».

Про великого Кобзаря, про зв'язок його з нашим краєм і прагне донести своїм учням учителька української мови і літератури Сокиринського агроліцею Дзюба М.А.. От і цього разу літературно-музична композиція приурочена світлій пам′яті Тараса Шевченка зібрала в актовій залі ліцею учнів і їх наставників. З вуст ведучих звучать невмирущі слова поета. На авансцену виходять три дівчини: Доля, Муза, Слава, інсценізується  одноіменний триптих поета. Вдало виконав роль Кобзаря Шевченка Руденко Євген, проникливо звучить поезія у виконанні К. Стеценко. Затамувавши подих учні слухали поезії: «Гайдамаки», «В селі Суботові», «Мені тринадцятий минало», «Заповіт» у виконанні Ушенка Д., Маренко Г., Павленок Н., Андрош П.. І оживали в уяві образи дівчинки-кріпачки Оксани Коваленко, приятеля Гната Бондаренка, сестри Катерини, Ярини… Музичний супровід вдало підібрав Цветков А..

Незважаючи на сьогоднішній космічний і електронний вік, поезія Шевченка залишається найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те чим живуть, у чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі і серед цих заповітів перший і останній:

Свою Україну любіть,

Любіть її… Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

С. Сокиринці

В. Савченко