Крикливий Василь Васильович – відважний артилерист з Сокиринець

  

Село Сокиринці Срібнянського району Чернігівської області відоме всій Україні, як одне із сіл з багатими історичними традиціями, мальовничою природою.

І саме тут, у родині Крикливого Василя Павловича та його дружини Анастасії Михайлівни 3 березня 1915 р. народився хлопчик, якого назвали в честь батька Василем.

Дитячі роки хлопця проходили, як і в більшості сільських хлопців. Босоноге дитинство, постійні нестатки, важкі роки першої світової війни, потім роки революції. Селяни отримують землю, організовуються перші колгоспи. В 12 років Василь пішов до школи. Від важкої праці захворів батько і помер в 1929 році. Мати не в змозі була забезпечити навчання хлопця, він залишив школу і пішов працювати у новостворений колгосп на рядові роботи.

Прийшли перші трактори і в Сокиринці. Василь серцем відчув, що це і є його покликання. Його бажання задовольняє керівництво колгоспу і в 1934 році він стає слухачем 6-ти місячних курсів трактористів, які були організовані від Срібнянської МТС і проходили в графському маєтку с. Сокиринці. З травня 1934 року Василь Васильович працює трактористом Срібнянської МТС. Любов до техніки та вміння працювати зробили юнака поважною людиною. Його шанують і поважають односельці.

Він одружується з Ващенко Марією Дмитрівною і створює молоду сім'ю. В них народився син Іван, а сам Василь Васильович 11 листопада 1937 року призивається на військову службу Прилуцьким РВК.

Військову службу він розпочав курсантом полкової школи автотракторних механіків 26 окремого механізованого артилерійського полку 26 стрілецького корпусу І окремої Червонопрапорної Армії, яка базувалося в містечку Гродеково.

Перше бойове хрещення Василь Васильович отримав в бою за озеро Хасан на посаді курсанта полкової школи окремого механізованого артилерійського полку 26 стрілкового корпусу І окремої Червонопрапорної Армії в серпні 1938 року.

Після перемоги їхня частина повертається на місце своєї дислокації і Василь Васильович продовжує навчання. Після закінчення полкової школи йому присвоєне звання молодшого сержанта, а з 1 жовтня 1938 року і до 15 листопада 1940 року служить на посаді старшого автотракторного механіка дивізіону 26 ОМАП, 26 СК, І ОЧА, аж до демобілізації.

І знову Василь Васильович повертається в рідне село Сокиринці до мирної праці, до улюбленої техніки сільськогосподарського призначення. Але це тривало недовго. Почалася Велика Вітчизняна війна і 12 липня 1941 року Крикливий Василь Васильович призваний Срібнянським РВК на військову службу на посаду автомеханіка 21 окремого Автомобільного батальйону Приволжського Військового округу. 22 грудня 1941 року, під час бою за село Копанищі Воронежської області, Василь Васильович отримав важке поранення і був направлений на лікування в військовий госпіталь, який базувався в м. Кузнецьк Пензенської області, де пробув на лікуванні аж до 6 травня 1942 року.

Після одужання його направляють для проходження служби в 1958 Винищувальний Протитанковий Артилерійський полк 12 окремої Винищувальної Протитанкової бригади Брянського фронту на посаду командира відділення тяги, на якій він перебував аж до 20 серпня 1942 року. Тут він отримує звання старшого сержанта.

Свої службові обов'язки він виконує дуже вміло, тягачі в нього в повній бойовій готовності, бо знає він техніку відмінно. Але така його вдача, що він прагне знати щось нове. І тому цікавиться артилерійською справою, вивчає матеріальну частину гармат, техніку ведення артилерійського вогню. Бо в бою всяке може трапитись. Тягач витягує гармату на вогневу позицію і вертається, аж до зміни місця вогневої позиції. А на вогневій позиції і веселіше, і відповідальніше. Тут вирішується доля успіху бою. Це прагнення помітило командування артдивізіону.

За рішенням командира дивізіону, сержанта Крикливого Василя Васильовича призначають командиром гармати, так як у нього службовий достатній досвід, а тут була більш складна і більш відповідальна посада. Тут Василь Васильович займається більше вогневою підготовкою, вивчає сам матеріальну частину гармат, проводить стрільби з гармат з молодим поповненням артилерійського дивізіону.

Так проходять будні військового життя старшого сержанта Василя Васильовича Крикливого. Щоденне тренування та бойові стрільби не пройшли даром. 1958 винищувальний протитанковий полк командування використовує на різних ділянках фронту.

Літом та восени 1942 року воюючі сторони нарощували свої сили на фронтах. Червона Армія в цей час не тільки змогла поповнити свої сили, а навіть ліквідувала відставання від противника в чисельності та оснащенні зброєю та технікою.

Це дало змогу провести контрнаступ під Сталінградом. За короткий час було оточено та знищено дві армії противника. Ці дії дали змогу перейти в загальний наступ Червоній Армії, який розгорнувся на 1200 - кілометровому фронті, а влітку 1943 року після розгрому німців в районі Курська наші війська перейшли в наступ на більшій половині всього радянсько-німецького фронту, яке продовжувалось до кінця весни 1944 року.

Найважчим етапом наступу радянських військ було форсування Дніпра, правий берег якого був укріплений в неприступний вал. В одному з боїв за Дніпро і відзначився Василь Васильович Крикливий за що і був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу з врученням Золотої Зірки Героя та ордена Леніна.

Про цей бій багато написано. Сам Василь Васильович, надзвичайно скромна людина, сказав так : «В той час ми просто билися, щоб вижити». Під час переправи на правий берег артдивізіону на катерах та плотах 1958 винищувально протитанкового полку в 41 винищувальної протитанкової бригади тягач з гарматою, командиром якої був Василь Васильович Крикливий, вийшов з ладу якраз на позиціях плацдарму однієї піхотної частини. Всі старання водія - механіка та і самого Василя Васильовича ні до чого не призвели. Тягач і гармата відстали від колони артдивізіону. Саме в цей час на позиції, які обороняли піхотні підрозділи і пішли німецькі танки, які йшли прямо на них у фланг оборони плацдарму. Зваживши свої можливості, Василь Васильович Крикливий звернувся по допомогу до командира взводу піхотного підрозділу в званні лейтенанта з тим, щоб вручну перекотити гармату і поставити її на пряму наводку. Разом з бійцями-піхотинцями, артилеристи підкотили гармату і піднесли снаряди на позицію, яку вказав Василь Васильович Крикливий. А ворожі танки йшли на повній швидкості відчуваючи, що для них ніякої небезпеки тут немає. І тут заговорила гармата, яку ніхто не чекав. Запалав один танк, потім другий, третій. П'ять танків в цьому бою підбила обслуга гармати командиром , якої був Василь Васильович Крикливий. Решта танків повернула назад. І знову піхотинці і артилеристи разом готують нову бойову позицію. Коли штурм повторився, то гарматою вдалося підбити ще два танки. Закінчувалися снаряди. Останній снаряд був випущений по танку з близької відстані. Танк загорівся. А на позицію вдерлася німецька піхота. Зав'язався рукопашний бій, в якому в хід йшло все від автомата до саперної лопати. Боєм керував командир піхотного підрозділу, прізвище якого, на жаль, не вдалося установити. В жорстокому бою ворог був знищений, а плацдарм утриманий. Підрозділи з лівого боку Дніпра продовжували переправлятись і розгортатись у бойові порядки.

Після бою на місце схватки артилерійської гармати, якою командував Василь Васильович Крикливий та піхотні підрозділи невідомого лейтенанта, прибув командир дивізії, яка штурмувала Дніпро. Оглянувши поле бою і все, що було на полі, він спитав: «Хто командир гармати?», «Хто командир піхотинців?»

Коли командири були представлені командиру дивізії, він коротко наказав ад'ютантові: «Всіх учасників представити до нагороди, а командирів до найвищої нагороди». Це було 18 листопада 1943 року.

Так закінчився найважчий бій для Василя Васильовича Крикливого, де він проявив свою витримку, вміння і відвагу.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 грудня 1943 року «За мужність і героїзм, проявлений при відбиванні контратак противника та утриманні плацдарму на правому березі Дніпра, командиру гармати 1958-го винищувального протитанкового артилерійського полку 41-ї окремої винищувальної протитанкової артилерійської бригади старшому сержанту Крикливому Василю Васильовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу».

Широкий наступ Радянської Армії успішно продовжується. Бойова частина Василя Васильовича Крикливого приймає активну участь в бойових операціях на різних фронтах. Її передають Центральному, Брянському, І Білоруському фронтам, бо «артилерія - бог війни».

Ідуть бойові дні наступу, ідуть бої за населені пункти. Всі дороги війни ведуть на захід. Враховуючи бойовий досвід Василя Васильовича Крикливого, командування артдивізіону призначає його командиром вогневого взводу з 13 березня 1944 року.

Збільшилося коло обов'язків, збільшилась відповідальність за стан особового складу взводу, за бойовий вишкіл, за технічний стан гармат і тягачів. Нелегко це вдається, але авторитет дає про себе знати. Молоде поповнення з гордістю і заздрісно дивиться на командира взводу. А він скромний, небагатослівний, вимогливий - їх навчає мистецтву ведення артилерійського вогню.

5 серпня 1944 року в бою під Варшавою Василь Васильович Крикливий отримав друге поранення і був направлений на лікування в евакогоспіталь № 1905 в м. Бреста, де проходить лікування аж до 5 листопада 1944 року.

Рідна бойова частина вже далеко в Західній Європі успішно просувається до Берліна. Командування І Білоруського фронту направляє, після лікування, Героя Радянського Союзу Крикливого В. В. на навчання на курси молодших лейтенантів артилерії в м. Брест, де він навчається до 26 лютого 1945 року. Радянській Армії потрібні офіцерські кадри. Отримавши звання молодшого лейтенанта та короткочасну відпустку, Герой Радянського Союзу Крикливий повертається до своєї частини на посаду командира вогневого взводу 1958 винищувального протитанкового полку 41 окремої винищувальної артилерійської бригади.

Бойові дії закінчилися. Війська переходять до занять на зразок мирного часу, де зовсім інші вимоги і потрібні високо освічені кадри. Дається взнаки освіта. Командування артдивізіону вирішує долю командира вогневого взводу Героя Радянського Союзу молодшого лейтенанта Крикливого Василя Васильовича.

З атестаційного листа командира 3 батареї капітана Шилова. Атестація:

«Делу Партии Ленина - Сталина и Советской Родины предан, морально - устойчив, политически выдержан. Уставы и наставления Красной Армии знает удовлетворительно, стрелково - артилерийскую подготовку усваивает плохо и знает не более, как удолетворительно. Материальную    часть    артиллерии    знает    хорошо.    Занятия    по огневой подготовке проводить может, остальные занятия проводить затрудняется. Требователен к себе
и подчененным. Низкая общеобразовательная подготовка задерживает рост товарища Крикливого. Волевые качества развиты хорошо.
Вывод: Должности командира взвода соответствует , но как не имеющего техническую и низкую артеллерийскую подготовку, целесообразно перевести на должность командира паркового взвода.

29 мая 1946 года. Командир 3 батарей капитан (Шилов)».

Згідно наказу № 0138 від ЗО. 09. 1946 року Героя Радянського Союзу
молодшого лейтенанта Крикливого Василя Васильовича переведено
начальником автомайстерні  27 гвардійського  винищувально протитанкового артполку в розпорядження командуючого Ленінградським Військовим округом, де він приступає до виконання своїх службових обов'язків з 26 грудня 1946 року. На цій посаді він служив до 2 січня 1948 року.

Любов до техніки та добросовісне виконання обов'язків начальника автомайстерні не лишилось непоміченим командуванням частини. Василя Васильовича Крикливого підвищують на посаді та в військовому званні. Йому присвоєно звання старшого лейтенанта і призначають начальником цеху та командиром взводу 207 окремого ремонту - відновлювального батальйону окремого управління будівництв № 310. І знову він зарекомендував себе, як фахівець, дуже добре. Згідно наказу командира Василь Васильович Крикливий переводиться командиром мотороремонтного взводу 226 окремого батальйону по ремонту автомобілів та інженерної техніки.

Щоб компенсувати недоліки освіти, командування направляє його слухачем курсів удосконалення офіцерів автотракторних служб, в період з 29 грудня 1952 року до 19 вересня 1953 року. Після закінчення курсів його підвищують в званні і переводять командиром мотороремонтного взводу, а з 20 травня 1954 року командиром автотракторної роти 830 окремого будівельного батальйону, де він і служить до 22 жовтня 1955 року, а потім за наказом командира батальйону він призначається на посаду командира ремонту - механічної роти 10-го окремого військово - технічного батальйону управління будівництв № 310.

Важкі роки війни, нервове напруження не пройшли даремно. Василь Васильович захворів і за висновком лікарів повинен бути звільнений в запас.

За наказом від 29 серпня 1958 року Герой Радянського Союзу капітан Крикливий Василь Васильович звільнений з рядів Радянської Армії по статті 59 пункт "Б" по хворобі з правом носіння військової форми.

За період служби Крикливий Василь Васильович удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням    "Золотої Зірки Героя" та ордена Леніна. А також нагороджений:

Орденом "Вітчизняної війни І ступеня"                                             1944 р.

Орденом "Червоної Зірки"                                                                    1944 р. Медаль "За бойові заслуги"                                               1943 р. Медаль "За Перемогу над Німеччиною»    - Указ від 9.05.1945 р.
Медаль "За освобождение Варшавы". - Указ від 9.06.1945 р.

Медаль "За боевые заслуги" (по вислузі років) . - Указ від 6.11.1947 р.

Медаль "ЗО лет Советской Армии и Флота". - Указ від 30.04.1954 р.            Ювілейна медаль "40 лет Вооруженных Сил СССР".      - Указ від 8. 12. 1957 р.

            Після демобілізації Василь Васильович працював в місцевому колгоспі водієм, продовжуючи бути прикладом вже в трудових подвигах.

            Помер Крикливий В. В. 3 березня 1984 року і похований в рідному селі.

С. Сокиринці. Керівник музею Валентина Савченко.