Цікавою і неординарною постаттю був син Гната і Олени
Галаганів Григорій, якому в 1739 році батько передав полковницький уряд в
Прилуках. На старовинному портреті Григорій Гнатович зображений у чорно-зеленій
киреї, золотистому жупані, підперезаний шовковим козацьким поясом, в правій
руці - срібний пернач, символ полковницької влади. На вигляд полковник старий і
хворий, чимось роздратований і невдоволений, хоча в дійсності йому тоді ще не
минуло й 50 років. Мабуть якусь тяжку хворобу, а чи моральні муки пережила ця
людина.
Про своє життя Григорій Гнатович розповів у
автобіографічній записці «Жизнь моя», написаній у 1771 році.
Народився він у 1716 році, учився в Київській Академії, потім служив у війську.
Ось як він сам про себе згадував: «У 18
літах убился з коня мало не до смерті ...В 22 года оженився некстаті і не по
своїй волі...» Принагідно нагадати, що у 23 роки він став прилуцьким
полковником, наймолодшим полковником в історії Гетьманщини. У 1741 році Галаган
з полком був у поході під Азовом, де «... перетерпівал
несказанную трудность і біди...», у 1760 році «...отправлен бил з тисячною командою в Прусскій поход...» І, на
кінець, в 1763 році «....матка моя
скончалась, от якой несносной печалі я і сам толко не луснув. І того ж году все
оставивши, переселився на своє уєдінєніє вічно». Відомо ще, що Григорій
Гнатович був одружений на доньці бунчукового товариша Олені Михайлівні
Дунін-Борковській і хоча шлюб цей був «некстаті»,
подружжя мало трьох діток - сина Івана і двох доньок - Олену і Параску.
Найбільші маєтки і землі Галаганів знаходились в Прилуках, Ічені, Озерянах,
Дігтярях, Сокиринцях, Липовому і Гнилиці. Своє «уедінєніє» Галаган знайшов у скромній і затишній Сокиринській
садибі, де й прожив до самої смерті, бідкаючись і картаючи свою нещасливу долю
у листах до дітей: «...а не дай Бог
такого (життя), як моє било, і татарам не желаю» Помер Григорій Гнатович в
Сокиринцях у 1777 році й похований в «старій» церкві.
Комментариев нет:
Отправить комментарий