Книга Авксентия Тарновского - уникальное издание

Качественные изменения в отечественном книжном деле привели к существенным переменам во внешнем облике книги. Издания, предназначенные не для избранных слоев дворянства, а для разночинной интеллигенции, которая в конце XIX века пополнилась читателями из рабочей и крестьянской среды, отвечали новым утилитарным требованиям по объему, качеству и цене. По большей части книги выпускались компактные, с большим полем набора, с убористым, хотя и скучным шрифтом.

Важную роль в формировании книги второй половине XIX века играли издатели, стремившиеся выпускать книги, которые с их точки зрения, имели определенную культурную ценность.

Русская книга искала новые методы и виды оформления, и в этом плане можно указать на книгу "Жертва морали" Тарновского (Москва, 1871 г., фотолитография Леонтьева), где иллюстрации были отпечатаны литографским способом с камня, на который был нанесен набор той страницы, где помещены иллюстрации. Это почти единственный пример книги, где рядом с листом типографской печати оказывается лист, в котором полностью и шрифт и рисунок выполнены в технике литографии.

Зазейское восстание амурских казаков и крестьян

Участник Зазейского восстания 1924 года

 

В январе 2014 года — 90 лет антибольшевистскому восстанию в Приамурье

Это восстание казаков и крестьян в Благовещенском уезде Амурской области в январе-феврале 1924 года получило название «Зазейского мятежа». Оно стало самым массовым и крупным выступлением крестьянства и казачества на Дальнем Востоке против Советской власти и методов ее правления. Чтобы разобраться в причинах тех событий и достаточно верно оценить их, необходимо оглянуться на предыдущий — 1923-й — год.

В отличие от Центральной России лозунг большевиков: «Земля – крестьянам» на Дальнем Востоке крестьянами не воспринимался. На Дальнем Востоке земля у крестьян была всегда. Например, мой прадед, переселившийся в Приморье из Черниговской губернии (сейчас это Украина), в 1898 году получил в селе Струговка 10 десятин земли (11 гектаров). Через 10 лет семья владела уже 30-ю десятинами. Попробуй всё это вспахать конным плугом да потом собери урожай. К концу полевого сезона не одна рубаха разлезется на спине от пота! Куда хватать земли больше? В общем, земельный вопрос здесь стоял иначе.

ВЛАДИМИР ПУТИН

                             Светлана Алексиевич. Статья дана с некоторыми сокращениями.

Фото из журнала The Economist 08.03.14

Путин сделал ставку на низменные инстинкты и выиграл. Даже если бы завтра Путина не стало, куда бы мы делись от самих себя?

 Я присутствовала на двух митингах: за войну и против войны. Митинг за победу в Крыму собрал 20 тысяч человек с плакатами: "Русский дух непобедим!", "Не отдадим Украину Америке!", "Украина, свобода, Путин". Молебны, священники, хоругви, патетические речи - какая-то архаика. Шквал оваций стоял после выступления одного оратора: "Русскими войсками в Крыму захвачены все ключевые стратегические объекты. Заблокированы органы местного самоуправления, места дислокации украинских войск. Взяты под контроль вокзалы, аэропорты, узлы связи…" Я оглянулась: ярость и ненависть на лицах. Как совмещается все это с хорошей одеждой, современными машинами и кафе, поездками в отпуск в Майами или в Италию?

А.С. Пушкин о правителях земли русской

Мы все глядим в Наполеоны;

 Двуногих тварей миллионы

 Для нас орудие одно,

Из романа в стихах «Евгений Онегин» (1823—1831)

Властитель слабый и лукавый,

Плешивый щеголь, враг труда,

Нечаянно пригретый славой,

Над нами царствовал тогда.

     Строки из незаконченной поэмы «Бова».

Он бодро, честно правит нами;

Россию вдруг он оживил

Войной, надеждами, трудами…

      «Друзьям», 1828

Дай бог, чтоб милостию неба

 Рассудок на Руси воскрес,

 Он что-то, кажется, исчез.

        Из Письма к В. Л. Пушкину

Стороженки

- дворянський рід, що походить від Івана Стороженка; внесений до родовідної книги Катеринославської, Курської, Полтавської та Чернігівської губерній.

  Іван Стороженка наприкінці 1660 -х років переселився з правобережної України у село Ржавці Прилуцького полку. Тут він почав скуповувати землю, розбагатів, а в 1687 році йому вдалося отримати посаду Ічнянського сотника . У тому ж році, скинутого Самойловича замінює Мазепа, який ставить Івана Стороженка полковником Прилуцьким після убитого полковника Горленка. В той смутний час у козацьких полках почалися бунти: городові козаки багатьох знатних людей побили ... «, а Лазаря Горленка да того жъ полка судью, бивъ, вкинули въ горячую печь и засыпали землею живыхъ, …». Відвага у козаків поєднувалася з безпечністю і розгулом, ратні подвиги - з жорстокістю. “Дыбом воздвигнулся бы ныне волос от тех страшных знаков свирепства полудикого века, которые пронесли везде запорожцы”,  - писав про козаків Микола Васильович Гоголь.

Представники роду Стороженків

   Андрій Якович Стороженко - таємний радник, сенатор, головний директор комісії внутрішніх і духовних справ Царства Польського ; народився 8 березня 1791 і помер 4 липня 1858, прослуживши 46 років у різноманітних посадах на військовому і цивільному теренах. Син від першого шлюбу: Володимир Андрійович ( 08.03.1791-04.07.1857 ). Ілля Якович ( 1795 народження) - майор , жив у Мармизівці Лохвицького повіту; Олександр Якович (1799 року народження) - поручик у відставці ( 1823 ) , жив у с. Брагинці Лохвицького повіту.

Тарновські

Маєток Тарновських в селі Антоніка, 1880 р.

належали до українського козачого старшинського роду, який мав володіння в Київській, Чернігівській і Полтавській губерніях. Представники цього роду - Григорій, Василь старший та Василь молодший - були громадськими та культурними діячами, меценатами.

На кошти родини Тарновських спорудили пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві, Іванові Котляревському в Полтаві, впорядкована могила Тараса Шевченка в Каневі; заповідали унікальне зібрання української старовини Чернігівському музею. За їх життя Качанівка була відомим культурним центром. Її відвідували, в ній жили і творили поети і прозаїки, художники і композитори, артисти, вчені та державні діячі. Серед них - Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Михайло Глінка, Ілля Рєпін , Михайло Максимович та багато інших.

Сотник Іван Несходовський

НЕСХОДОВСЬКИЙ ІВАН (7.9.1894, м. Варва Лохвицького пов. Полтавської губ. – після 21.7.1925). Військовий; “вольноопределяющийся” лейб-гвардії Семенівського полку (1914), прапорщик Окремого заамурського кордонного корпусу, штабс-ротмістр 56-ї “Української” пішої дивізії російської армії, голова дивізійної Української військової ради (червень – жовтень 1917), старшина кінного партизанського загону ім. Яна Кармелюка (Кам’янець-Подільський пов., поч. 1918), полку охорони (Київ, 1918), сотник кулеметної частини старшинського ім. гетьмана Скоропадського полку, вартовий начальник охорони Експедиції заготівлі державних паперів уряду УНР; військові звання – штабс-ротмістр (призначений на підвищення у ротмістри), сотник Армії Української Держави, сотник Армії УНР.

Что будет, если Украина не захочет быть с Москвой!?

   

                І на оновленій землі

               Врага не буде, супостата,

                А буде син, і буде мати,

                І будуть люде на землі
                                                  Тарас Шевченко

 "Что будет, когда Украина, которая помнит все притеснения москалей: и крепостничество, и рекрутство, и бесправие, и грабежи, и кнут - не захочет быть с Московией? Украину надо в таком случае признать свободной и независимой страной, и, исходя из тех страданий, которые она получила от нашего деспотизма, можем ждать, что при первой возможности Украина отойдет от нас".

                    Н.Трубецкой. К проблеме русского самосознания.- Париж,1927

З В І Л Ь Н Е Н Н Я В І Д С О Л Д А Т Ч И Н И

21 липня 1857 року об 11 годині офіцер  Бажанов  привітав Тараса Шевченка радісною звісткою про те, що він вільний. Ця подія відбулась 157 років тому. Сьогодні, коли ми будемо відзначати 200-річчя від дня народження Батька Тараса, буде цікаво прочитати про те, як і хто допомагав Тарасу Григоровичу отримати таку жадану вісточку про звільнення. Звернемось до таких книг, як «Жизнь и произведенія Тараса Шевченка» составилъ М.К.Чалый (Кіевъ. Типографія К.Н.Милевского, Крещатикъ, домъ Зейделя. 1882), «Життя Тараса Шевченка» Павло Зайцев (Наукове товариство ім. Шевченка, Нью-Йорк – Париж –Мюнхен. 1955).

            1855 рік був роком великих подій. Ілюзія потуги Росії, потуги, опертої лише на військовій силі та на тиранії Миколиної влади, розвіялася. Смерть Миколи I стала для реакційної верхівки грізним моментом, для всього іншого населення Росії – радісним фіналом-акордом ганебної воєнної поразки, що її пережила імперія. Тільки тепер для Шевченка з”явилася надія на те, що його доля зміниться на краще.

Пётр І об украинцах

Т.Г.Шевченко. Портрет Петра I. Гравюра

 

В одной из своих речей в Сенате Петр Первый сказал:

    «Сей малороссийский народ и зело умен, и зело лукав: он, яко пчела любодельна, дает российскому государству и лучший мед умственный, и лучший воск для свещи российского просвещения, но у него есть и жало.

   Доколе россияне будут любить и уважать его, не посягая на свободу и язык, дотоле он будет волом подъяремным и светочью российского царства: но коль скоро посягнут на его свободу и язык, то из него вырастут драконовы зубы, и российское царство останется не в авантаже»