Общее·количество·просмотров·страницы

четверг, 2 мая 2013 г.

Дворянські садиби- (ч-1-Качанівка)


    М. В. Тарновський у статті «Качанівка», надрукованій у журналі «Столица и усадьба» (1915 р. - № 40-41), звертається до історії Качанівської садиби. Ніжинський грек Федір Болгарин придбав землі біля річки Смош недалеко від Парафіївки і заснував хутір. 1742 р. продав його хористу імператорського двору Федору Івановичу Каченовському за 890 рублів. Неподалік від земель Болгарина знаходився хутір, який належав також ніжинському греку Хомі Мачемачу. Після його смерті хутір успадкували п’ятеро дочок. 1744 р. його придбав Федір Іванович Каченовський за 1690 рублів. Саме останній і розбудував хутір, який пізніше отримав назву Качанівка (за прізвищем власника земель). З часом хутір придбав  брат Михайло Каченовський.
      1770 р. за розпорядженням Катерини ІІ Парафіївку і Качанівку купили Петру Румянцеву, генерал-губернатору Малоросії (призначила Катерина ІІ), і в грудні цього ж року земельні володіння були йому подаровані імператрицею. В час, коли садиба належала Румянцеву, розпочинається формування архітектурного ансамблю та паркової зони, яка пізніше перетворилася у розкішний парк площею понад 700 га (з них – 100 га водойм), відомий і нині.  За проектом московського архітектора Карла Бланка український зодчий Максим Мосціпанов звів розкішний палац. З дозволу гетьмана Кирила Розумовського 1763 р. Мосціпанов був «определен в обучение для нации малороссийской» і навчався у Андрія Квасова, учня Растреллі. Про це писав історик Олександр Оглоблин (Люди Старої України. – Мюнхен, 1959). Успіхи Мосціпанова звернули на себе увагу Рум’янцева і останній направив його на навчання до московського архітектора Василя Баженова, першого віце-президента петербурзької Академії мистецтв. Історик Олександр Лазаревський  назвав Мосціпанова першим малоросійським архітектором (А. Лазаревский. Документы, известия и заметки // Киевская старина. – 1902. – Кн. 4).
            Архітектура палацу цього періоду належить до стилю романтичного напрямку, притаманного спорудам 18–кін. 19 ст. Будівля була одноповерховою. Фасади декоровані романтизованими формами численних башточок, уступами та нішами, які в цілому асоціювались з архітектурою Сходу, як того забажав замовник, що брав участь у війні Росії з Турцією  1768-1774 рр, командував армією (після переможної битви на Дунаї 1774 р. отримав фельдмаршальський жезл і найменування Задунайський).  У Качанівці жив не лише Петро Румянцев, також його син Сергій Петрович.  19 травня 1808 р. Сергій Петрович Румянцев  продав Качанівку Григорію Яковичу Почеці і його дружині Парасці Андріївні. Остання була в першому шлюбі за Степаном Яковичем Тарновським (у Гербовник внесені два прізвища Тарновські: «потомство Спицимира, вышедшего из-за Рейна в 1280 г.», «потомство Станислава Тарновскаго, жалованного привилегиею на недвижимое имение в 1569 г.»). У цей період розпочинається будівництво церкви (з цегли, в стилі ампір), що завершилось уже 1828 р. при Григорію Тарновському. Церкву освячено Георгієвською, на честь Георгія Хозевіта. В ній 1838 р. в часи Григорія Степановича Тарновського співав хор під керівництвом Глінки. В склепінні під церквою були поховані Григорій Степанович Тарновський, його дружина. Після смерті  їхнього племінника Василя Васильовича Тарновського поховали також при церкві у білій мармуровій гробниці, роботи скульптора Монігеті.   Григорій Якович Почека помер у 1816 р., залишивши все майно дружині. Після смерті удови за заповітом подружжя маєток став власністю камер-юнкера Григорія Степановича Тарновського, сина Параски Андріївни від першого шлюбу. Під час володіння Тарновськими палац пережив п’ять будівельних циклів і дійшов до нас у зміненому вигляді. Акварельний малюнок Олександра Кунавіна «Маєток Румянцева в Качанівці» (перша пол. ХІХ ст.) репрезентує маєток Румянцева-Задунайського в його первісному вигляді.
            За часів Тарновських палац з романтичного стилю був перебудований у стилі класицизму: з одноповерхового у двоповерховий і завершувався невисоким куполом, а згодом підвищився барабан з куполом над центральною частиною споруди. Качанівський парк один із найбільших. В композицію уведені скульптура, арочні містки, руїни. Неподалік від палацу на штучно створеному узвишші розміщена будівля, де працював М. Глінка, в пам’ять про якого названа його ім’ям.
            Василь Тарновський (старший) поклав початок колекції українських старожитностей. Продовжив цю справу його син Василь Тарновський (молодший). По смерті батька, ставши господарем Качанівки, Тарновський розгорнув меценатську діяльність. Важко навіть перелічити всі його щедрі пожертви на розвиток культури, освіти і науки. Але найважливішою справою його життя було колекціонування. Свою збірку він передав Чернігівському губернському земству (на цю думку наштовхнув його Олександр Лазаревський). Саме у Качанівському парку Василь Тарновський (молодший) планував створити своєрідний «пантеон», де мали бути поховані видатні українці. Садиба стала місцем останнього спочинку лише двох художників: ілюстратора «Мертвих душ» Олександра Агіна та близького приятеля Тараса Шевченка Григорія Честахівського.
            Після Тарновських садиба належала цукрозаводчику П. І. Харитоненку.  У цей час особливих змін в архітектурі будівлі не відбувалося. 1914-1918 рр. садиба належала Олівам, які не вносили змін у будівництво палацу. За період з 1925 до 1981 р. в Качанівці розміщувались різні лікувальні установи. 24 листопада 1891 року ансамбль оголошено Державним історико-культурним заповідником. Враховуючи її цінність, в лютому 2001 року заповіднику було присвоєно статус національного.
                                                                                                                Цурканюк Ольга

Комментариев нет:

Отправить комментарий